14 русского жаргона», «з часом скаламучені води заспокоюються, каламуть осідає на дно або її відносить у безкрайній мовний океан, а живильна свобода залишається очисною течією в мовній системі» Кілька слів про мовнокультурний аспект жаргонної лексики Гіпертрофія жаргонного субкоду в сучасній комунікації - це не хвороба, а насамперед симптом значно глибшої культурної кризи, яку супроводжує звуження індивідуального словника мовної особистосте, коли не актуалізованою лишається семантично еквівалентна розмовна, фамільярна, діялектна лексика, фразеологія (української та російської мов) Та й навіть цей ппертрофований субкод належно не адаптований, бо на рівні метамовної свідомости немає чіткого уявлення про семантичну структуру того чи іншого жаргонізму, його правопис, походження тощо Певно, ревнителі чистоти мови протиставлять жаргонні стилі комунікації дискурсові красивого слова, солов'їної гармоніки літературного стандарту - проте саме їхній дискурс нерідко приховує банальну брехню, ненависть, лукавство, нахабно-витончене маніпулювання людською свідомістю та поведінкою Така мовна штенщя-чи не найвищий вияв безкультур'я, духовного виродження, натомість жаргонний дискурс, попри ґвалтування мовних смаків, є все-таки адекватом дшсности, іноді страхітливішої за найекстремальні- ший жаргонний ряд Наведені тексти-ілюстраци переважно смішні, вони показують реальні потенції національної мови у царині сміхового олюднення світу Цей сміх за своєю природою демократичний, ворожий будь-якій ієрархічності, висококо- мушкабельний, бо ж скорочує дистанцію між комунікантами і є знаком інтимно-довірливих, фамільярних стосунків Це й не дивно, адже семантико-емо- ційний спектр цього лексикону у дивовижний спосіб акумулює сміхову культуру як таку У різнотипних дискурсах жаргонне слово перетворюється на своєрідний концентрат опозиційної до соціяльно схвалених норм поведінки, альтернативної, необов'язкової парадигми буття Мовець, який артикулює цю парадигму, свідомо чи несвідомо перекидає догори ногами ієрархію офіційного світу і його мову Цей акт вимагає неабияких лшґвокреативних здібностей, і та спільнота, яка проговорює свій досвід, не є геть нездарною у своєму мовному самовияві і, звісна річ, у творенні тієї ж самої національної мови, яка в літературній обробці письменника перетворюється на одну з підвалин культури соціюму Юрій Андрухович тонко зауважив це в одному зі своїх есеїв
|