Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
ОСНОВИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ Правопис складається з графіки, орфографії і пунктуації. Графіка — це система співвідношень між буквами (літерами) алфавіту і звуками мови. В українському алфавіті 33 букви, більшість із них позначає один звук. Одна буква (ь) позначає не самостійний звук, а м'якість попереднього приголосного. 10 букв (а, о, у, є, и, і, ї, я, ю, є) передають на письмі голосні звуки, а 22 букви (б, в, г, ґ, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ) — приголосні звуки. Букви а, о, у, є, и, і завжди позначають один звук, буква ї — два звуки [йі]; букви я, ю, є на початку, в кінці, в середині слова після букви на позначення голосного, після апострофа і м'якого знака передають два звуки: [йа], [йу], [йе], а в кінці чи в середині слова після букви на позначення приголосного передають один звук: [а]> [у]' Iе] — й одночасно пом'якшення попереднього приголосного. Позначати м'якість попереднього приголосного може і буква і. Буква щ завжди позначає два звуки [шч]. Буквосполучення дж і дз позначають один звук (у корені) або окремі два звуки (якщо д належить до префікса, а ж і з до кореня). Буква г передає фарингальний звук [г], а буква ґ — задньоязиковий проривний [ґ] у давно запозичених та звуконаслідувальних словах (див. стор. 4). Орфографія — це система правил передачі звукової мови на письмі. Українська орфографія грунтується на трьох принципах: фонетичному, морфологічному та історичному, або традиційному. Суть фонетичного принципу в тому, що слова пишуться так, як вимовляються за нормами орфоепії — правильної вимови, властивої літературній мові. За фонетичним принципом пишуться префікс о перед к, п, т, ф, х (скласти, спростити, стеМніти, сформувати, схвилювати), прикметникові суфікси -зьк-, -цьк-, -ськ- (криворізький, парубоцький, учнівський), іменникові суфікси -ств-, -цтв-, -зтв- (братство, представництво, убозтво); позначаються групи приголосних, утворені внаслідок спрощення (рідкісний, тижневий, виїзний), чергування приголосних [г], [к], [х] — [ж], [ч], [ш] — [з'], [ц'1, [с'] (дорога — дорожній — при дорозі; рука — ручний — на руці; рух — рушив — у русі) і т. ін. Морфологічний принцип вимагає, щоб морфеми (префікси, корені, суфікси, закінчення) в усіх споріднених словах передавалися однаково незалежно від вимови. Відповідно до цієї вимоги в українському письмі позначаються ненаго- лошені голосні [є], [и] та [о], якщо їх можна перевірити наголосом (возвеличити — велич, подивитися — дивиться, робити — робить), приголосні і подвоєні звуки на межі морфем (безтурботний, відкрити, приготуєшся, борються; осінній, цінник, беззаконний, донісся) і т. ін. Історичний, або традиційний, принцип правопису виявляється в тому, що написання пов'язане з усталеною традицією і не залежить ні від вимови, ні від морфологічної будови слова. Саме традицією пояснюється вживання в українському письмі м'якого знака (приходьте, льотчик), букви щ (щезнути, нещасний, борщ), букви ї (їхати, мої, хазяїн), букв я, ю, є (лазня, роблю, синє; яловичина, юшка, п 'є), подвоєних букв в іншомовних словах (ванна, вілла) і т.ін. Зустрічаються і смислові, або диференціюючі, написання однозвучних слів, які пов'язані з їх різним значенням (піднятися в гору і підвести очі вгору, обробляти землю і планета Земля). Пунктуація — це система правил про постановку розділових знаків у письмовому тексті. Основні принципи української пунктуації — граматичний, смисловий і інтонаційний. На основі граматичного принципу ставляться обов'язкові розділові знаки: крапка в кінці речення; знаки, шо відділяють частини складного речення або однорідні члени і виділяють такі синтаксичні конструкції, які вставляються для доповнення, пояснення, розкриття змісту. Допоміжними до граматичного виступають смисловий та інтонаційний принципи, які вимагають при постановці того чи іншого знака враховувати смислові відношення між частинами речення і інтонацію. Усі розділові знаки поділяються на дві групи: відділяючі і відокремлюючі. Відділяючі знаки (крапка, знак питання, знак оклику, кома, крапка з комою, двокрапка, тире і три крапки) розмежовують речення, частини складного речення і однорідні члени. Вони бувають одиничними і повторюваними (кома і крапка з комою). Відокремлюючі розділові знаки (коми, тире, дужки, лапки) завжди парні і розглядаються як один знак. Вони служать для виділення з обох боків відокремлених означень, прикладок, обставин, уточнюючих членів реченйя, вставних слів, словосполучень і речень, звертань, порівняльних зворотів, прямої мови. У цьому довіднику правила сформульовані • відповідно до нової редакції «Українського правопису», розробленої АН України у 1993 році. З метою вироблення і закріплення навичок грамотного письма пропонуємо користуватися виданням Шевелєвої Л. А., Дудки О. О. «Український правопис. Практикум» (X., 1998), рекомендованим Міністерством освіти України. З |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Шевелєва Л.А. Український правопис у таблицях: Правила, винятки, приклади, коментарі.