Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
* * * З викладених вище спостережень випливають такі основні висновки. Відапелятивні слов'янські автохтонні імена та імена-прізвиська в українській антропонімії досліджуваного періоду — це за своїм сортиментом найбільш багатий розряд антро- понімів. Вони представлені іменуваннями, які черпалися з найрізноманітніших шарів апелятивної лексики. Уже сам цей факт підказує думку, що мотивами для вибору дітям слов'янського автохтонного імені в ті часи на Україні служили, вірніше, продовжували служити різноманітні екстралінгвістичні фактори, зокрема, батьківські побажання новонародженим дітям певних позитивних духовних і фізичних якостей, вказівка на черговість народження дитини в сім'ї або обставини її народження, на час народження за найрізноманітнішими його прикметами (стосовно доби, тижня, місяця, пори року, церковних і побутових свят, явищ природи і навіть стихійних лих, а також різні традиційні побутові вірування, пов'язані ще з первісною вірою в магічну силу слова — особового імені). Серед виявлених у досліджуваних писемних пам'ятках відапелятивних антропонімів, які за ознакою їх широкого поширення в антропонімії всіх слов'янських народів можна розцінювати як генетично слов'янські автохтонні імена, значне поширення має група іменувань, взятих з номенклатури представників тваринного і рослинного світу, від назв органів і частин людського тіла, різноманітних побутових предметів, одягу, взуття, продуктів харчування та ін. Але найбільш поширеними, як за сортиментом, так і за загальною кількістю вживання були імена, взяті з номенклатури представників тваринного світу, властивих, за свідченням дослідників, ще з незапам'ятних часів всім народам [17, II; 104, 98—99; 143, 25]27. У досліджуваних писемних пам'ятках відапелятивні слов'янські автохтонні імена, як і імена попередніх класифікаційних різновидів, у побуті українського народу вживалися і в ролі особових власних імен (замість церковио-християиських), і в ролі імен-прізвиськ. Кидається, однак, у вічі той факт, 27 Про існування у східних слов'ян звичаю називати дітей відапелятив- ннмн слов'янськими автохтонними іменами, взятими з номенклатури представників тваринного світу, свідчить відомий в антропонімічній літературі російський азбуковник XVI ст., в якому автор прямо називає слов'янські автохтонні імгна «бісівськими» і «вовчими», в останньому випадку маючи, очевидно, на увазі не тільки дуже поширене в той час ім'я Вовки (Водчко), а й, напевно, всі назви тварин "взагалі [130, 90—911. 141 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Демчук М. Слов'янські автохтонні особові власні імена в побуті українців 16-17 ст.