Абсолютна додаткова вартість Абсолютна додаткова вартість — додаткова вартість, що виробляється шляхом абсолютного подовження робочого дня за межі необхідного робочого часу (протягом якого найманий працівник відтворює вартість своєї робочої сили) або в результаті підвищення інтенсивності праці. Ще одним способом виробництва додаткової' вартості є скорочення необхідного робочого часу (при незмінній тривалості робочого дня) за рахунок зростання продуктивності праці й відповідного збільшення додаткового робочого часу. Додаткова вартість, отримана таким способом, називається відносною додатковою вартістю. З моменту виникнення капіталістичного способу виробництва, тобто з початку XVI ст., абсолютне подовження робочого дня було основним засобом посилення експлуатації найманих працівників. В середині XIX ст. його тривалість досягала 14—16 годин, а для дітей віком 11—13 років обмежувалась 12 годинами. Нині в розвинутих країнах Заходу робочий тиждень офіційно обмежується 37—40 годинами. В ряді країн прийняті програми переходу на чотириденний робочий тиждень. В той же час виробництво А.д.в. здійснюється в значно менших масштабах у формі понадурочних робіт, подвійної* зайнятості (працею на 2-х і більше роботах) та зростаючої інтенсивності праці. Особливу роль виробництво А.д.в. відіграє в окремих розвинутих країнах. Так, середній японський робітник щорічно працює майже на 500 годин більше за свого західноєвропейського колегу. Абсолютна рента — форма земельної ренти при капіталізмі, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі, незалежно від її родючості й місця розташування. Таким чином, А.р. є економічною формою монополії приватної власності на землю. її джерелом є надлишок додаткової вартості над середнім прибутком (різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції і суспільною ціною виробництва), а умовою виникнення — значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві. Коли фермер або капіталіст-фермер сам є власником землі, зникає причина існування А.р. В результаті розгортання науково- технічної" революції в сільському господарстві (впровадження біотехнолопї, електроніки, комп'ютерної техніки тощо), а також монополізації агробізнесу, інтеграції сільського господарства з переробними галузями промисловості, формування аграрно-промислового комплексу і т.ін. -відбувається поступове зближення органічної будови капіталу сільського господарства з промисловістю, що зумовлює дію тенденції до зменшення (навіть зникнення) А р. Повному вирівнюванню органічної'будови капіталу сільського господарства з промисловістю перешкоджає сезонний характер виробництва, а отже, сезонний характер використання сільськогосподарської техніки, значна віддаленість багатьох ферм від ринків збуту, що призводить до зростання питомої ваги транспортних засобів серед знарядь праці.^Крім того, науково-технічна революція ще не охопила більшості країн світу або охопила далеко не повною мірою. Тому органічна структура капіталу в сільському господарстві таких країн нижча, ніж у промисловості, що зумовлює існування в них А.р. У розвинутих країнах світу внаслідок дії вищеназваних факторів та практики ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, де близько половини 7
|