Бібліотека Dokladno - наукова та навчальна література

Головна

Гуманітарні

Ви переглядаєте книгу:

За ред. проф. С. В. Мочерного.
Економічний словник-довідник

Сторінка (загалом з 1 до 366):
Попередня 
Наступна

Авуари
Авуари (від франц аю/г — майно) — майно, активи, наявні гроші (в
національній та іноземній валюті*), чеки, векселі, акредитиви, інші цінні папери,
а також золото та різноманітні цінності, за рахунок яких здійснюються
платежі, погашення боргів та зобов'язань їх власників, платіжний оборот
між країнами А. також називають активи, ресурси окремих країн в
іноземній валюті та золото, які зберігаються в банках інших країн. У
вузькому значенні лід А. розуміють лише активи емісійного або
комерційного банків в іноземній валюті (наявні гроші, рахунки в інших
банках, акції, облігації, казначейські векселі та інші цінні папери, які легко
реалізувати), що знаходяться на їхніх рахунках в закордонних банках А
набули поширення у формі таких вільно конвертованих валют, як
американський долар, німецька марка, англійський фунт стерлінгів, за
допомогою яких здійснюється платіжний оборот між країнами в межах
світового господарства. У зв'язку з утворенням „Спільного ринку" і
впровадженням у цих країнах спільної валюти ЕКЮ (європейської
валютної одиниці) ця грошова одиниця все ширше використовується в
системі міжнародних розрахунків. Значного поширення в міжнародній
валютній системі набуває також СДР („спеціальні права запозичення") —
колективна міжнародна грошова одиниця Міжнародного валютного фонду,
міжнародний засіб розрахунків і платежів.
Аграрна політика держави — курс та система заходів, спрямованих на
інтенсивний розвиток продуктивних сил села, на вдосконалення або
докорінну зміну існуючих там форм власності, на поліпшення умов життя
та побуту жителів села, на забезпечення сировиною промисловості і т ін.
А.п.д. є важливим складовим елементом її соціально-економічної політики
і передбачає наукове обгрунтування стратегії' і тактики розвитку
аграрних відносин, шляхів розвитку села. Наприкінці 20-х — на початку
30-х років XX ст. в Україні здійснювалася насильницька колективізація (в
Західній Україні — наприкінці 40-х — на початку 50-х років),
впроваджувався позаекономічний примус до праці, відновлювались
феодальні методи експлуатації, здійснювалось волюнтаристське
витіснення різних форм власності, перш за все приватної, штучно
фабрикувались дві форми власності — колективна і державна.
Насправді колективна форма власності була квазіколективною,
одержавленою, управління нею здійснювалось адміністративно-
командним методом впродовж кількох десятиліть через механізм „ножиць
цін" (завищених на продукцію промисловості і занижених на
сільськогосподарську). Внаслідок такого пограбування села зростало відчуження
сільськогосподарських працівників від землі та інших засобів
виробництва, втрачались стимули до праці тощо. Крім того, проводилась
прискорена політика витіснення колгоспів і збільшення кількості
радгоспів. З часу проголошення незалежності України А.п д. спрямована
на розвиток різних форм власносте в сільському господарстві. Але при її
втіленні в окремих областях мала місце поспішна „фермеризація" села,
так звана „колективізація навпаки" (невиправдане розформування
колгоспів), а через механізм цін продовжується подальше пограбування
рела. Так, в 1991 —1993 рр. ціни на промислові товари зростали в Україні

Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати За ред. проф. С. В. Мочерного. Економічний словник-довідник