Культура ораторської мови віку, статі, навіть соціальної приналежності. Скажімо, коли одинак ві~ тався з гуртом людей, неодмінно вживав множинну форму: «здоровенькі будьте» чи «доброго вам здоров'я» тощо. На окрему розмову заслуговують і родинні звертання. Традиційно на Україні діти називали своїх батьків на «ви». Така форма диктувалася високою повагою до найближчих людей. Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно і доречно підтримати тему. Ввічливість, уважність і чемність основна вимога мовного етикету. Від чемного привітання, шляхетного потиску руки, невимушеної, ненав'язливої розмови виграш обопільний. Лихослів'я, лицемірність, невміння вислухати колегу, навпаки, лише нервує, псує настрій. Є в нашій мові коротке, але напрочуд тепле слово «дякую». Чи часто користуємося ми ним, особливо в магазинах? Цілий день стоїть за прилавком продавець. Беручи покупку, ми нерідко забуваємо сказати одне-єдине слово. А може, воно б зняло в людини втому, підняло настрій. Вироблені віками і закріплені в побуті кращі форми вітань- звернень, повсякденного спілкування - не звичайна людська забаганка і, тим паче, не пусте фразерство. Це наш повсякденний етикет, наша культура, взаємостосунки, зрештою, наше здоров'я не тільки в буквальному, але й переносному значенні. Коротше кажучи, це наш спосіб життя. (В. Скуратівський) 4. Прочитайте текст. Використайте його як цитату у вступі до промови на тему: «Культура мови - чи потрібно за неї боротися?». Слово - найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне - приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльозу, породити віру в людину і заронити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі... Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити ЛЮДИНУ. (М Сухомлинський) 246
|