Головна
Гуманітарні
|
Ви переглядаєте книгу:
Номис М.
Українськi приказки, прислiв'я і таке інше.
Сторінка (загалом з 3 до 769):
Попередня
|
|
Наступна |
Пройшла (*) уже й Покрова — заревла B) дівка, як корова. Бер. [Л., Біле./. A) Прийшла. Збр. Лаз. B) Прийшла Покрова — зареве. Евх. Святая Покрівонько, покрий мені голівоньку. Нож., [Ёвх.] — ... землю листочком, а голівоньку платочком. Сл.— ... голівоньку: не стёнжкою, не квіткою, а чесною наміткою.—... голівоньку: хоч ганчіркою, аби я була жінкою. Кон.— Покрів моя, Покровонько, покрий мою головоньку. К., Бер. Покрова всю землю листом покрива. Не.— Покрова листом покриє. Бр.— Покрова усюсько- похова. Кобр. На Св. Луки (певно 18-го Паздерника) нема хліба, а ні муки. Ил. Ох, Св. Парасковія (Параски и Парасочки 14 и 28 Паздерника) ! дай жениха поскорія! К. 497. До Дмитра (*) B6-го1 Паздерника) дівка хитра. Зв.— До Дмитра B) дівка хитра, а C) по Дмитрі D) хоч комін E) витри F). Ос. 21 (XVIII, 107), Збр. Лаз.— До Дмитра — «а люшки, бо тя перескочу!», а по Дмитрі — «а кота, бо тя наздопчу!» Ил. A) До Gмитра. Бер. B). До Митра. Б.; Лиш до Дмитра. Евх. C) а вже Б. D) після Дмитра. Бр., Просп., К., Рад., Пер., О., Б., Кон., Кобз. E) грубу. О.; ноги. У., /(., Рад.; каглу. Ёвх.; хоць каглу нею. Проск. (б) обитри. Рад.; одурів. Пер.; хитріша. Кон.; вже й не хитра? Бр.; то сіріне собаку, та й питає: «дядюшка, чи ви не з сватами?» /Ср.; то стріне собаку та й питає: «чи не в ста* рости ви, дядьку, йдете?» Кобз.; куди йде ввечері, та стовп стоіть, то вона каже: «добривечір тобі, дядьку». Б. 499. Кузьма-Демъян A-го Листопаду)—Божий коваль. Макс. 500. Кузьма й Демъян, пошли памъять! Не. У Пилипівку день до обіда. Кон. Юрий B6-го Листопаду) мости мостить, а Микола гвоз- дем побиває. Ст. 36. На Яндрія (!) C0-го Листопаду) вложи руку в засув B). Г. Ворожба на Андрія на вівцях: як барана пійма через засув,— того року заміж.— A) Андрія. Гайс B) засов. Варвара ночі ввірвала. Полт., [Б., Чер.].—... а дня приточила. Лів., [Бер., Ёвх.]. У Варвари так и ніч уворвали. Черн. Варвара постеле, Сава погладить, а Микола стукне. М. Марк. 62
|
|
|