Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
а яка здаліся, ту пов'язано й побрано: буде служити Киселиці. Вона, Морозйха, кинулася з кулаками боронитися — кёлеп обвалився на голову: нічого опісля того не бачила й не чула... її брови стали як криві шаблі, обличчя посуворіло, і вона сказала вишні: — Ти стій собі. Може, ще й зазеленієш, а я поховаю своїх, бо так належить за звичаєм: покидати християнське тіло вовкам на поталу не лйчить. Вставши, вона обійшла згарище, але як не придивлялася, як не дошукувалася, ні тіла свого чоловіка, ні когось із челяді не знайшла. — Порубали, потяли, побили й покидали у вогонь,— прошепотіла собі.— А коні, воли, вози, хліб...— і уривала свій шепіт.— Що ті табуни, що те добро? — Впала на коліна й голосно мовила:—Мені нічого не шкода, крім вас, молодих та мертвих. Перехрестилася, забила поклони. В повітрі літала сажа, як чорні мотилі. Вона зірвала очіпок, просякнутий кров'ю. Запекло в потилиці. Голова заболіла, аж стало жовто в очах. — Нехай тебе пече, а ти боли,— озвалася до своєї голови,— боли і розвалюйся, якщо така розумна, якщо змусила мене вповзти в бур'яни і сховатися, а не згоріти з усіма у вогні. Схилившись над чадним попелищем, взяла пучку теплого попелу, зав'язала в кінчик хустини й пов'язала собі очіпком голову. Хутір стояв на пагорбі, в діброві — перед Сулою Морозйха спускалася до річки. Вже було по жнивах, але літо ще не втратило свого тепла. Була густа роса Морозйха йшла і будила її — стёжка плакала за Морози хою. Перед нею розчинялися простори, повні краси і сили. Столітні могутні дуби і молоденькі ніжні верболози росли, зачаровані Сулою, чистотою її води. І Морозйха бачила: зелені береги впиваються річкою, а річка, впиваючись зеленими берегами, блищить і, повновода, повільна, тихо пливе за обрій, у сині степи. Нёбо ракк- над землёю, і земля раює над нёбом. А їй перед очима мерехтіли чорні мотилі: вітер підняв клапті сажі, неперетлілі соломинки, скручені листочки кружляли знаками біди між землёю і нёбом. Вона спустилася до річки, відв'язала човна, переправилася на правий берег і подалася степом. Порожній човен загойдйвся на хвилях і поплив собі, куди хотів. А вона йшла та йшла, вигулькуючи й пропадаючи у високій тирсі. Ні разу й не оглянулася. Що їй було робити там, на пагор- 231 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Вихованець І. Р., Карпіловська Є. А., Клименко Н. Ф. Вивчаємо українську мову. Розширений курс. Самовчитель.