Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
ковні імена навіть в XVII ст. нерідко виступають як повноправні імена в судових актах, в купівельно-продажипх і обмінних записах, в заповітах і інших документах» 186, 54—551. Аналогічної точки зору дотримуються і інші дослідники російської історичної антропонімії, зокрема Є. А. Бакланова та В. І. Тагунова. Розглядаючи російську антропонімію останньої чверті XVII ст., Є. А. Бакланова виявила в писемних пам'ятках того часу багато фактів ідентифікації осіб слов'янськими автохтонними іменами, як Бажсн'Ь, Ждан, Друокина, Любим, Шу- мил, Кужкавей, Пєрвой, Пятой. Третьяк [б, 37]. «А серед піддячих із Володимирського стола,— відзначає В. ї. Тагу- иова,— ще і в кінці XVII ст. зустрічаються імена: Замятня Симонов, Крик Кисленский, Крик Зиновьев, Неудача Жер- дев, Пушило Еснн, Ждан Ромоданов» 1114, 41). Цікаві дані з приводу функціонування слов'янських автохтонних імен в XVII ст. на території Пінежжя наводить Г. Я. Симина. Як відзначає авторка, такі імена ще і в другій половиш" XVII ст. були реальним фактом і вживалися в ролі особозих власних імен поряд з церковио-християнськими, про ідо свідчать іменування типу «Псжелко Онтоиов сьшь Борониш», ьТомилко Савин сьшь Чюркин» П00, 281. На думку Г. Я. Симниої, саме слов'янські автохтонні імена служили в побуті населення Пінежжя основним засобом номінації особи, а церковно-християнські в той час тут майже не вживались. Авторка підкріплює це положення записами із «Переписної книги 1678 р.»: «Двор пуст Баженка Родионова, а прямого имени не знают, сшел безвестно в прошлом году»; «Двор пуст вьіморочной Дружини Ерофеева, умре лет сорок, прямого имени не знают» 3. Праці інших учених, присвячені дослідженню слов'янських автохтонних імен в Росії, якихось суттєвих доповнень у викладену картину нестабільності поглядів дослідників на обговорюване питання не вносять, тому зупинятися на них немає потреби. Про існування в Росії звичаю присвоювати новонародженим дітям слов'янські автохтонні імена свідчать також джерела, які згаданими авторами не використовувалися. Так, якщо не про широке поширення цього звичаю, то, у всякому разі, про його пережитки у XVIII ст. в Росії, згадує російський історик В. Татшцев, відзначаючи, що і в його часи зна- а У наведених Г. Я. Симииою цитатах перед нами цікавий, вжитий російським писарем XVII ст. термін пряме ім'я, під яким розуміли тоді, як це випливає з контексту, поняття «церковно-христнянське ім'я». Отже, слов'янські автохтонні імена в офіційній практиці ідентифікації особи в Пінежжі розцінювалися теж як особові власні імена, але як «непрямі». 16 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Демчук М. Слов'янські автохтонні особові власні імена в побуті українців 16-17 ст.