Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
ко...» 1118, 68—71]. Але в більшості випадків, на його думку, питання про те, які слов'янські автохтонні імена в Росії в той час перейшли в розряд прізвиськ, «вирішити неможливо* [118, 73]. Грунтовно розглядав питання визначення хронологічних рамок функціонування в російському побуті слов'янських автохтонних імен, а також відношення їх до церковно-християнських імен В. К. Чичагов [138, 11—38]. На противагу своєму попереднику він дійшов висновку, що ці імена в ролі особових власних вживались тільки до XV ст., аз XV ст. уже трансформувалися в прізвиська [138, 27]. Із російських писемних пам'яток XVII ст. В. К. Чи чагову добре були відомі приклади двочленних іменувань осіб з використанням у ролі стержневого ідентифікаційному засобу слов'янських автохтонних імен, зокрема наведених Н. М. Тупиковим, типу Жданг Петров-ь, Важень Ми кити нь, Любимі» Алферьевь, Первой Не- ронов. Однак цим фактам він, очевидно, не надавав значення, оскільки в даному випадку для нього більш важливою була наявність слов'янських автохтонних імен на другому плані ідентифікації особи (після церковно-християнського) з часто вживаним в таких випадках словом прозвище типу: Иваи-ь, прозвище Первой, Алексей, прозвшце Будила. «Отже,— пише В. К. Чичагов,— всі руські імена (за винятком, зрозуміло, тих, які попали в святці) виконували в XV—XVI ст. роль прізвиськ, а всі грецькі імена виконували роль особових власних імен» [138, 25—26]. По-іншому підійшла до цієї проблеми А. Н. Мирославська. Полемізуючи з В. К. Чичаговим і не погоджуючись з наведеною вище його думкою, вона розцінює імена розглядуваного типу в російській антропонімії до XVII ст. як функціонально другі, паралельні з церковно-християнськими особові власні імена, призначені, однак, виключно для побутового вживання [78, 138]. «Навіть в суто офіційних документах,— відзначає авторка в статті «О древнерусских именах, прозвищах и прозваннях»,— при необхідності називати іменовану особу календарним іменем, слов'янські автохтонні (за її терміном — первісні руські антропоніми), вживаючись навіть на другому плані ідентифікації, не втрачали своєї первісної функції особового власного імені, а лише протиставлялись церковно-християнським іменам як неофіційні» [79, 213]. Не погоджується з наведеною думкою В. К- Чичагова і В. А. Никонов, відзначаючи, що слов'янські автохтонні імена в Росії зберігали свою первісну функцію особових власних імен, а не прізвиськ ще у XVII ст. В його статті «Рус- ская адаптация иноязьічньїх личньїх имен» читаємо: «Мають рацію Н. М. Тупиков та А. Н. Мирославська. оскільки нецер- 15 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Демчук М. Слов'янські автохтонні особові власні імена в побуті українців 16-17 ст.