ВСТУП До свого сучасного стану українська антропонімія пройшла довгий і складний еволюційний шлях. В ній так або інакше знайшли своє віддзеркалення нашарування різних суспільно-політичних, соціально-економічних, етнічних, істори- ко-культурних і побутових процесів, а також різні явища, що відображають історичний розвиток української мови. Українська антропоніміка — це молода лінгвістична наука, яка перебуває ще тільки на стадії свого становлення — накопичення науково-дослідного і фактичного матеріалу (132, 1). Наявні досягнення в галузі дослідження української антропонімії (як історичної, так і сучасної) на загальнослов'янському антропоніміяному фоні ще дуже скромні. Ось чому на сьогодні дослідження даного мовного явища, в якому б аспекті воно не велося, є актуальним і одним з першочергових. Якщо говорити про існуючі в українській антропонімії прогалини, то головною з них є нерівномірна увага до дослідження складових інгредієнтів української антропонімійної системи на різних синхронних зрізах її розвитку і в діахронії в цілому. Це наочно проявляється в майже односторонній зацікавленості до дослідження тільки прізвищ або назв, що походять від прізвищ, і другорядній увазі до вивчення особових власних імен, зокрема в історичній антропонімії — імен слов'янського автохтонного походження. Широковживані в українському побуті аж до XVIII ст. традиційні слов'янські автохтонні імена предметом спеціального вивчення ще не були. Проте дослідження цієї категорії антропонімів становить неабиякий науковий інтерес уже хоча б тому, що в переважній більшості випадків вони є праслов'янською антропонімійиою спадщиною, тобто зародковим елементом усіх слов'янських антропонімійних систем, їх генетичною основою. Переживши складний шлях свого розвитку, цей, сформований в специфічний традиційний народний іменник ще в доісторичні часи клас антропонімів залишив З
|