Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
дуже помітний і незгладний слід в сучасній українській антропонімії, зокрема в складі сучасних українських прізвищ. Без докладного вивчення складних процесів розвитку іменувань людей того чи іншого народу в минулому не можна успішно вивчати сучасного стану антропонімії, адже ««матерія і форма рідної мови» стають зрозумілими тільки тоді,— відзначав Ф. Енгельс,— коли простежується її виникнення і поступовий розвиток, а це неможливо, коли не приділяти уваги, по- перше, ЇЇ власним відмерлим формам і, по-друге, спорідненим живим і мертвим мовам» (20, 313—314І. Це ж підказують нам і положення В. І. Леніна: «дивитись на кожне питання з точки зору того, як певне явище в історії виникло, які головні етапи в своєму розвитку це явище проходило, і з точки зору цього його розвитку дивитись, чим дана річ стала тепер» 139, 63]; «Весь дух марксизму, вся його система вимагає, щоб кожне положення розглядати тільки (а) історично; (р) тільки в зв'язку з іншими; (у) тільки в зв'язку з конкретним досвідом історії» 149, 3151. Дослідження слов'янських автохтонних імен є актуальним не лише в антропонімічному, а й топонімічному відношеннях, в першу чергу при етимологізації відантропонімних ойко- німів. Важливе значення має вивчення слов'янських автохтонних імен в українській історичній антропонімії і з загально- лінгвістичного боку, особливо в плані більш глибокого дослідження української апелятивної лексики і словотвору. Адже багато антропоніміє цього типу взято безпосередньо з апелятивної лексики, проте в писемності значна їх кількість вперше зафіксована саме в ролі антропопімів, а не апелятивів. А втім, зібрано нами цей матеріал переважно з писемних джерел, не використаних при дослідженні української апелятивної лексики. Отже, аитропоиіми даного типу не замінимі при хронологізації відповідних лексем, писемно не засвідчених як апелятиви. Пропонована праця містить також цікаві дані для етнографії, соціальної історії, історії культури українського народу, художньої літератури. Вона може бути корисною для вузівської практики, при складанні спецкурсів з української антропоніміки та топоніміки. Мета цієї праці — дослідити функціональні, сигиіфікативні та структурні особливості генетично слов'янських автохтонних особових власних імен в українській антропонімії XIV— XVII ст. Зокрема, ставимо перед собою завдання: 1. Розглянути проблематичні питання, пов'язані з дослідженням слов'янських автохтонних особових власних імен. 2. Здійснити аналіз досліджуваного матеріалу в межах 4 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Демчук М. Слов'янські автохтонні особові власні імена в побуті українців 16-17 ст.