Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
ГОЛОВНІ СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ТЕРМІНОСИСТЕМ Мова є одним з основних атрибутів нації. Вона — не лише засіб спілкування, але й певний символ [Fierman 1991, с. 2 — 4]. Мова розвивається разом з громадою її носіїв, а тому вона змінюється разом зі зміною відповідної мовної спільноти, реагуючи на всі зрушення в розвитку останньої. «Становлення націй супроводжується бурхливими мовними процесами, що призводять до появи розвинених літературних мов» [Исаев 1971, с. 244]. Особливо актуально це для мов тих народів, які недавно здобули свою державність, а літературна норма даної мови перебуває у стані формування. Мова без статусу майже не потребує ніякої штучної обробки, бо ніяких специфічних функцій вона не виконує, залишаючись просто мовою даного етносу. Особливо у випадку, коли носії цієї мови розмовляють рідною мовою лише в побуті, а для ділових потреб користуються іншою, більш уживаною мовою. Так, наприклад, карельська мова не має своєї літературної норми, бо літературною мовою карелів є фінська мова. Деякі народи взагалі відчувають себе радше складовою частиною якоїсь численнішої нації, ніж самостійним етносом. Наприклад, представники таких українських субетносів як гуцули чи лемки вважають себе складовою частиною української нації. Для письмових потреб вони використовують літературну українську мову, в той час як власними діалектами розмовляють виключно на побутовому рівні. Різні етнічні групи грузинів теж мають власні мови (чи діалекти): занську, мінгрельську, сванську тощо, проте жодна з них літературного застосування не має [Леонтьев 1990, с. 107]. Буває навіть так, що представники того чи іншого етносу мовою панівної нації володіють набагато краще, ніж своєю рідною. 16 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько З. Б. Основи термінотворення. Семантичні та лінґвістичні аспекти.