Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
що вказують на певну рису характеру, поведінки: болг. Бгрзо, Вьрзои, Б'ьрзьо, Весел. Веселіш, Веселинко, Силен, Силенко, Храбьро, Храб-ьр, Щаслив, Щастлич. Щирко, Щирен (Ил. 97, 108, І43, 189, 418, 449, 501. 505. 521, 563, 564), схв. Дурко, Дура, Злшиа, Злоба, Умко (Грк. 84, 96, 200). Важливим критерієм у цьому випадку є також порівняльно- етнографічні дані про вживання відапелятивних особових власних імен наведених лексико-семантичних груп майже до нашого часу в різних неслов'янських народів, у тому числі і народів нашої країни [28, 157; 63, 71; 66, 61—65; 76, 53; 102, 48; 107, 74—75; 4, 202; 17, 150; 37, 196; 50, 156; 82, 190—192; 103, 167—168; 141, 66—671. На нашу думку, саме ці ознаки — діахронна та синхронна поширеність одних і тих же відапелятивних антропоніміє чи аналогічних їм груп на великому слов'янському ареалі, зокрема в південнослов'янських, а також у деяких неслов'янських народів, майже до нашого часу — свідчать про те. що і в досліджуваних українських писемних пам'ятках аитропонімні утворення названих вище лексико-семантичних груп апеля- тивної лексики були не випадковими вуличними прізвиськами, а. без сумніву, слов'янськими автохтонними іменами. Іншими словами, незважаючи на те, що ті чи інші з наведених антро- гюнімів у різних випадках могли бути вуличними прізвиськами, в склад української антропонімії досліджуваного періоду вони ввійшли все ж як генетично слов'янські автохтонні імена, а не вуличні прізвиська. Питання класифікації слов'янських автохтонних імен від- апелятивиого походження. Як уже згадувалось, слов'янські автохтонні імена в і дап елятив ного походження — це за своїм лексичним складом, структурою та діахронмим нашаруванням дуже складна класифікаційна категорія аитрополімів. В її склад, з одного боку, входять вжиті в ролі аптропонімів лексеми (і похідні від них) з різних пластів апєлятивиої лексики, а з другого — утворені на апелятивній основі власне аитропонімні утворення (і похідні від них). Як перші, так і другі, в свій час у ролі особових власних імен вживались з певним забобоино-містичним мотивом номінації. Однак сьогодні тільки в незначної частини їх ця первісна омімічиа семантика ще прозора. В більшості ж випадків вона вже сумнівна або й зовсім незбагненна. Відзначені особливості даного різновиду слов'янських автохтонних імен викликають значні труднощі при їх аналізі, зокрема при класифікації. Тому не дивно, що загальноприйнята класифікаційна схема цих антропоні.мів досі ще не створена, а запропоновані в працях деяких слов'янських опомастів класифікаційні схеми слов'янських автохтонних імен нідапе- 106 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Демчук М. Слов'янські автохтонні особові власні імена в побуті українців 16-17 ст.