Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
-к-а (типу Блоигко замість Блошка, Головко замість Головка, Калинко замість Калинка, Шишко замість Шишка, Шубко замість Шубка. Відапелятивні власне антропонімійні утворення з іншими суфіксами в досліджуваних писемних пам'ятках зустрічаються рідше. Це, зокрема, імена з мономорфемними суфіксами -ан-ь (БистранТ), Довган'ь, Друган'ь та ін.), -ин-а {Бажана, Сухина та ін.), -ун-т> (Грибунь), -як-т» (НгіЬіак, Шиякь та ін.), -от-а (Ховота, Лихота та ін.), -ят-а (Вербята, Липята), -аш-ь (ОиЬаа, Семаись), -ош-т> (Левоигь); з поліморфемнимн суфіксами -ен-ок-т, (Волосенокь), -ен-ят-а (Козенята), -ор-к-а (Качорка), -уш-к-а (Первушка). Однак у досліджуваних писемних пам'ятках зустрічається ряд відапелятивних імен та імеп-прізвиськ, з приводу яких важко сказати, чи є вони специфічними власне а нтропон і мінними утвореннями як не вживані апелятиви, чи використаними в функції антрононімів зменшеними формами звичайних апе- лятивів. Особливо яскравим прикладом у цьому відношенні можуть служити утворення від основ прикметників і порядкових числівників, як не зафіксовані апелятиви в реєстрах словників української мови. Здавалося б, власне останній факт (відсутність цих утворень в словниках української мови) дає підставу розцінювати їх як власне антропонімійні утворення. Але і цей критерій в даному випадку не дуже надійний. Відсутність таких утворень як апелянтів у словниках української мови не свідчить, що в глибокому історичному минулому в українській мові вони не були апелятивами. Адже такі, подані а українських писемних пам'ятках антропоніми, як Глушко, Мудрик'ь, Розумника, Сушко, Щедрики, Третякь, Шостакь і ін., в «Словарі української мови» за ред. Б. Грінчен- ка фіксуються як апелятиви, зокрема, глушко (< глухий — Гр. І, 292), мудрик (< мудрий — Гр. II, 452), розумник (< розумний — Гр. IV, 60), сушко « сухий — Гр. IV, 234), щедрик (< щедрий — Гр. IV, 523), третяк « третій — Гр. IV, 281), шостак (< шостий — Гр. IV, 508). Отже, і антропоніми типу СвЬтликь, Худикь, Веснякь, Познякь, які в згаданому словнику як апелятиви не значаться, в досліджуваний період могли вживатися і як апелятиви, відповідно: св'Ьтлик (<. світлий), худикь (< худий), веснякь (<. весняний), позняк (<. по- зний) і ін. У результаті відміченого факту, не вдаючись до повторної паспортизації, проілюструємо виявлені в досліджуваних писемних пам'ятках структурні типи секундарних відапелятивних імен та імеи-прізвиськ без членування їх на власне антропонімійні утворення і використані в функції антропоніміє апелятиви. 137 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Демчук М. Слов'янські автохтонні особові власні імена в побуті українців 16-17 ст.