висновки Здійснений аналіз засвідчених в українській антропонімії XIV—XVII ст. слов'янських автохтонних імен дає підставу сформулювати такі основні положення і загальні висновки. 1. Виявлені в досліджуваних писемних пам'ятках (властиві українцям XIV—XVII ст.) слов'янські автохтонні імена та імена-прізвиська в усьому їх лексичному і словотворчому багатстві — це, в основному, давньоруська, властиво ще праслов'янська, а частково навіть праіндоевропейська антропоні- мійна спадщина. 2. Українська антропонімія XIV—XVII ст. успадкувала з давньоруської всі три відомі класифікаційні різновиди слов'янських автохтонних імен — імена-композити, відкомпозитні імена та імена відапелятивиого походження. Успадкувала їх, звичайно, не в усьому первісному багатстві, але у всій типологічній, лексичній та структурній різноманітності. 3. Як давньоруська спадщина слов'янські автохтонні імена ввійшли в склад української антропонімії не тільки в усіх своїх класифікаційних лексичних різновидах та структурних типах, а й у чітко наміченій ще в давньоруський період їх функціональній роздвоєності, тобто вживання цих імен у двох функціях: а) у функції стержневих засобів ідентифікації — особових власних імен та б) у функції додаткових до церковио- християнського імені засобах ідентифікації — імен-прізвиськ. 4. Функціональна роздвоєність у вживанні слов'янських автохтонних імен — результат глибокого проникнення на Русь після введення християнства християнської релігії (православ'я), а разом з нею і церковно-християнських імен. Адаптувавшись за словотворчими законами давньоруської мови, ці імена поступово органічно ввійшли в побут усього давньоруського народу як обов'язковий засіб ідентифікації кожної особи, докорінно вплинувши на дальшу динаміку своїх попередників-конкур єн ті в — слов'янських автохтонних імен. 143
|