зв'язком з відповідними іменамп-композитами, від яких вони у свій час виникли. Цьому сприяла співзвучність або збіг відкомпозитних утворень з апелятивами чи впелятивнями кореневими основами, внаслідок чого з ними асоціювалась і їх сигніфікат" я. Врешті-решт, це призвело до повного семантичного відриву відкомпозитних імен від імен-композит, що, в першу чергу, стосується відкомпозитних утворень, які формально повністю співпали з апелятивами (пор. Добрі», Людь, Лють, Мал'ь, Раді>, Чернь та ін.), а також деяких розрядів утворень типу іпгіекІіпаЬіІе -!- потеп (пор. Преславь, Иелшр-ь, Заваді і под.). Якщо ж до цього додати і відомий факт вживання в побуті наших предків власне відаиелятивних імен, то перед нами вимальовується складна картина своєрідного переплетіння у побутовому вживанні двох генетично різноманіїн їх класифікаційних різновидів слов'янських автохтонних ім.н — відкомпозитних та відапелятивиих. Серед відапелитивних імен у досліджуваних писемних пам'ятках виділяються два різновиди утворень: переосмислені в антропоиіми апелятиви в їх примарній і секундарній формах і специфічні, власне аитропопімні утворення, в функції апе- лятивів не вживані. Особливо багатим і показовим є сортимент першої з названих різновидів відапелятнвних імен та імен- прізвиськ, серед яких зустрічаються лексеми з найрізноманітніших лексико-семантичних пластів апелятивів. В науковому відношенні дослідження цієї категорії антропонімів ускладнюється тим, що з різних шарів апелятивної лексики черпались також і всілякі вуличні прізвиська, в результаті чого виникає досить складна проблема розмежування цих двох видів антропонімів — відапелятивиих імен та імен-прізвиськ і вуличних прізвиськ. Запропонована нами уточнена схема класифікації відапелятивиих слов'янських автохтонних імен за змішаним принципом — онімічним у сполученні з лексико-семантичним має ті переваги, що при її застосуванні, з одного боку, не ігнорується власне онімічпа семантика тих груп антропонімів, у яких їх побутовий чи містичний зміст цілком можна визначити і які, крім того, не піддаються класифікації за лексико-семантичним принципом. З другого боку, застосування лексико-семантнч- ного принципу максимально гарантує від суб'єктивізму, викликаного необхідністю здогадуватися, до якої класифікаційної групи відносити особові власні імена, взяті з апелятивної лексики, первісна онімічпа семантика яких уже не ясна. Немало цікавих даних не тільки для української антропонімії, але й української лексикології дають відапелятнвні імена та імена-прізвиська, почерпнуті із сфери загальних іменників, які в сучасній українській мові вже стали архаїзмами, типу і 46
|