Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
ХОДИЛИСЬ ЛЮДИ, ЯКІ ВІРИЛИ В МІСТИЧНУ Рилу трялиттіИНШЄ.-ЯЯ- родних імен, очевидно, слов янських автохтонних [115, 384]. Пережитки вказаного звичаю в окремих областях Росії спостерігалися в минулому столітті. Про це свідчить, зокрема, Є. А. Болховітінов, у статті якого «О личньїх именах у слави- норуссов» дослівно читаємо: «Есть по некоторим местам Рос-"" сии у поселян и доньї не обьік нове ниє не стрнчь вол осо а у де- тей до третьего, а инде н до седьмого года, и обряд сей совер- іиают при собрании сродников своих, особливо в день имении. При сем случае дают иногда и прозвище дитяти по способно- стям в нем усмотреиньш» [14, 21]. " " Враховуючи результати дослідження питання хронологічних рамок і функціональних особливостей слов'янських автохтонних імен у працях російських учених, спробуємо розглянути ці питання на матеріалі української антропонімії. Насамперед, слід відзначити, що уже з часу введення на Русі християнства православна церква повела з слов'янськими автохтонними іменами послідовну боротьбу як з одним із проявів поганства. Різні методи цієї боротьби, серед яких вагоме місце займала і християнізація давніх поганських звичаїв, привели до того, що надавані при обряді хрещення новонародженим дітям церковно-християнські імена (за писемними свідченнями) уже в XI ст. ввійшли в давньоруський побут усіх соціальних верств населення, в тій чи іншій мірі пройшовши і процес місцевої адаптації. Нововведені церковно-християнські імена, підтримані церквою і світськими властями, в давньоруському побуті поступово завоювали панівне місце. І все ж із цього зовсім не випливає, що наші давньоруські предки зразу ж після введення християнства відмовилися від своїх прадідівських звичаїв, обрядовості, в тому числі і від своїх традиційних споконвічно слов'янських імен. З ранніх давньоруських писемних джерел відомо, що до кінця давньоруського періоду паралельно з церковно-християнськими іменами на Русі побутували і традиційні слов'янські імена з вказівкою на те, яке ім'я дана людина одержала при хрещенні, а яке мала в побуті (світське). Пор. літописні записи, зібрані М. Н. Тупиковим [118, 52—82]: «в-ь крещенин Иосиф. а_шш= ?Щі~?шрдмщя» — 1056; «нареченньїй в крещенін Василий, Руським именем Владимир?)» —1096; «имя ему крестное Яковт>, а мирскьі Творимирт» — XII в.; «родися у Игоря смнь и нарекоша имя ему в крещеньи Андреянь, а княжее Святослав*» — 1177 г.; «Нарекоша ему имя во святем креще- ніи Дмитрей, а мирскн Володимирі»»—1187; «преставися князь Михайло, зовомьій Свяшополк»— 1113; «се азь князь великий Гавриил-ь, нареченньїй Всеволод?» — 1139; «князь Ни- кола Святослав*» — 1137; «Константинь, а мирскн Добрило» — 2 8-623 17 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Демчук М. Слов'янські автохтонні особові власні імена в побуті українців 16-17 ст.