Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
1164; «Родися у великого князя Всеволода сьінь Федорь, а прозвань бьіеть Ярослав**— 1190;«родися у Ярослава сьінь Михаиль, а княже имя Изяславь» — 1190; «МилонЬгь, Петрь по крещению» — 1199; «пь льто 6720 преставнся великий князь Важлодь, нареченими в святомь крещенін Дмитрій» — 1212. Починаючи з XIV ст., початкового періоду східнослов'янського етнічного розгалуження та формування трьох окремих східнослов'янських народів — російського, українського та білоруського, розвиток антропонімійних процесів у них іде в напрямку продовження давньоруських традицій. Для ідентифікації осіб, незалежно від їх соціальної приналежності, в українських писемних пам'ятках досліджуваного періоду, як правило, вживаються церковно-християнські імена. Вже иа той час вони були остаточно засвоєні та закріплені в побуті як народні, хоча і з неясною семантикою. У зазначений період ці імена уже виступають як масове загальнопоширене явище в усій різноманітності народних іменотворчих адаптованих типів — різних усічених (гіпокористичішх і пейоративних) форм. А найбільш поширені з них, як, наприклад, канонічні календарні форми типу Иоаннь, Василий, Михаиль, Григорий, зустрічаються в найрізноманітніших структурно-морфологічних варіантах, часто тепер уже не вживаних або таких, що дійшли до наших часів лише в закостенілій формі як прізвища чи прізвиська: Иоанн'ь — у формах: Івань, Івась, Івашко, Івахно, Іванець, /ванашко, Івашина, І енсько, Іванцьо, Івах, Іванусь, Івасейко, Івасечко, Іванько, Ванько, Ваньо; Григорій— Григор, Грань, Гринько, Гриникь, Гринець, Гринда, Грака, Гриць, Грицько, Грицина, Грицуньо і т. п.; Михаиль — Михайло, Михно, Михай, Мих, Мисько, Мишко. Мит і т. п.; Феодорь — Ф(Хв)едо(і)р, Ф(Хв)едько, Ф(Хв)едяй, Ф(Хв)е- дець, Педор-ь, Педань, Педашь, Педько і т. п.; Василий — Василь, Васько, Васьян, Васик, Васюта і т. п.; Семеонь— Семен, Сема, Семко, Семех, Сех, Сенько і т. п.; Стефань — Стенань, Степашко, Степура, Степанець, Стецько, Штепа, Штепко, Штефко; Данииль — Данило, Донько, Дацько, Даиіко, Дацунь і т. п.; Яков*5 — Яцько, Яцана, Яцунда, Яшко і т. п. Здавалось би, якщо в конкурентній боротьбі між слов'янськими автохтонними і церковно-християнськими іменами перемогли останні, то перші закономірно повинні були б безповоротно зникнути. Але так не сталось. У досліджуваний період ця категорія аитропонімів на Україні прослідковуеться в усій різноманітності свого багатства, однак еволюція їх іде в новому напрямку, початок якого намітився ще в давньоруський період. Як традиційний засіб ідентифікації особи слов'янські автохтонні імена не зникають безслідно, а вживаються пара- 18 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Демчук М. Слов'янські автохтонні особові власні імена в побуті українців 16-17 ст.