Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
ПЕРЕДМОВА Особова назва, що складається в східних слов'ян з імені, назви по батькові та прізвища, відрізняє кожну людину від інших людей. Іван Франко в одній із своїх наукових праць пише, що особова назва людини — це її вірний і невідступний товариш, який супроводить людину від колиски до могили, хоч і крокує поруч нас із заслоненим обличчям: ми переважно не знаємо, яке його походження та значення1. Це незнання часто буває причиною помилок і перекручень у вживанні особових назв, зокрема прізвищ. Ясно, що коли хтось і сам не знає, як правильно треба вимовляти й писати своє прізвище, то звідки це можуть знати інші люди, наприклад ті, що оформляють наші особові документи (метрику, паспорт), приймають до школи нашу дитину, заносять наше прізвище до різних списків (наприклад, у сільраді, конторі колгоспу, на виборчій дільниці під час голосування), пишуть про нас замітки в газетах і т. ін. Усі ці люди несвідомо припускаються багатьох помилок у вживанні прізвищ. У газетах часто можна знайти прізвища перекручені, спотворені, неправильно написані. От приклади: «На зборах виступив Микола Завалішин». Правильно?— Ні. Основою цього прізвища було прізвисько Завала. Дружину Завали звали в селі Завалихою, а її сина — Завалйшиним. Отже, не «Завалішин», а Завалйшин. У тому ж номері газети зустрічаємо прізвище Кадигриб. Знов неправильно. З загальною назвою гриба воно не має нічого спільного, тим-то треба не «Кадигриб», а Кадй- 1 Див. І. Франко, Причинки до \кпяїнеької ономастики «Науковий ябірник Наукового Іовариства їм. Шевченка», Львів, 1906, стор. 185. ЗО |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Редько Ю.К. Довідник українських прізвищ