ське прізвище фіксувалося особовими документами і в такому вигляді передавалось нащадкам. По-третє, іншомовні прізвища могли виникати також як первісні прізвиська, надавані з різних, сьогодні нам невідомих, причин. Наприклад, парубок, що повернувся з військової служби в колишній австрійській армії, залюбки вживав засвоєні там німецькі слова, от і прозвали його одним із цих слів (прізвище Ганц, з нім. §ап2 «зовсім»); перекрутив хтось незнайоме йому іншомовне слово, — воно й ставало його прізвиськом, а згодом родовим прізвищем (Карнидал, перекручене з кардинал). Так чи інакше, українські прізвища іншомовного походження є важливим свідченням про історичні зв'язки українського народу з його ближчими чи дальшими сусідами. II. ВІДМІНЮВАННЯ І ПРАВОПИС УКРАЇНСЬКИХ ПРІЗВИЩ Як уже згадувалось, сучасні українські прізвища поділяються на дві великі групи, прізвища іменникового типу і прізвища прикметникового типу. Звичайно, за своїм значенням і перші, і другі як родові назви людей є іменниками. Прізвища іменникового типу за походженням та морфологічною будовою дуже різноманітні. Серед них зустрічаються: а) іменники І відміни (Сорока, Паляниця, Гуща); б) іменники II відміни (Вовк, Коваленко, Кравець, Ваньд, Гай, Гриневич); в) колишні іменники III відміни (Кіпоть, Височінь); г) колишні іменники IV відміни (Верескля, Крупеня); д) скам'янілі форми родового відмінка однини іменників II відміни (Баса, Давида, Захара); є) скам'янілі форми родового відмінка множини іменників IV відміни (Михальчат, Процев'ят); є) скорочені імена (Влад, Мих, Нич); ж) скам'янілі дієслівні форми (Бажай, Бий, Величай, Посунько, Ба шиї); з) прислівники (Бистро, Красно, Часто); и) вигуки і звуконаслідувальні слова (Ґуль, Куку- ріка, Леле); 47
|