Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
Ліворадикальна політична економія добробуту. Конкретизацією принципу індивідуалізму був лозунг: „Іаіззег- їаіге" — „нехай кожний іде своїм шляхом". Такі погляди значною мірою відображали специфіку капіталізму епохи вільної конкуренції. Ідеї економічного Л. панували до кризи 1929—1933 рр. їм на зміну прийшло вчення Дж. Кейнса про необхідність широкомасштабного втручання держави в економіку, неспроможність ринкового механізму подолати кризи, безробіття та інші глибинні вади цього ладу і навіть неможливість існування останнього без виконання державою різноманітних соціально- економічних функцій. Сучасні послідовники Е.л. (американські вчені Л Мізес та Ф.А. Хайек) виступають навіть проти трудового законодавства (регулювання тривалості робочого дня, встановлення мінімальної зарплати тощо). Ряд вітчизняних економістів (В.Пилипчукта ін.) підтримують ці ідеї стосовно економіки України і розробили відповідні практичні рекомендації. Ліве кейнсіанство — одна з течій кейнсіанського напрямку західної економічної думки, представники якої(Дж. Робінсон, П.Сраффа, Л.Пазінетті) виступають за обмеження влади монополій та їх прибутків, скорочення воєнних витрат і відповідне розширення соціальних програм (розвиток освіти, охорони здоров'я, соціальне страхування, житлове будівництво), за справедливий розподіл і перерозподіл національного доходу, за більш ефективну антициклічну та антикризову політику держави тощо. Теоретико-методологічною основою Л.к. є поєднання окремих положень західної економічної' думки з елементами марксистської' політичної економії. Лівокейнсіанці піддають гострій критиці ідеї неокласичної школи і насамперед концепцію граничної корисності, намагаються переосмислити ряд фундаментальних категорій політичної економії (вартість, ціна, капітал, прибуток, гроші тощо) шляхом синтезу позитивних сторін класичної школи політичної економіїта марксистських поглядів. Ліворадикальна політична економія — напрям сучасної економічної науки, який відображає інтереси проміжних соціальних верств і прошарків розвинутих країн Заходу (насамперед інтелігенції). Оскільки проміжні верстви і прошарки складаються із різноманітних груп, а серед інтелігенції різка диференціація, то Л.п.е. властива внутрішня неоднорідність і навіть суперечливість її методологічних і теоретичних засад. Виникла в університетах США та інших розвинутих країнах світу. Найвідоміші представники Л.п.е. Г. Шермаен, Р. Едварс (США), П. Андерсон, Дж. Харрісон (Великобританія) та інші. Л.п.е. властивий широкий соціологічний підхід до аналізу економічних явищі процесів: крім дослідження відносин власності, вони залучають до предмета свого дослідження соціальні, політичні, правові, психологічні та ін. аспекти. При цьому більшість із них вважає марксизм своєю теоретичною і методологічною основою. Помітний вплив на еволюцію Л.п.е. зробили західнонімецькі теоретики Г. Маркузе та Е. фроми, лідери інституціонального напрямку західної економічної думки Дж. Гелбрейт, Р. Хейлбронер, Дж. Робінсон та ін. Прихильники Л.п є. піддають різкій критиці неокласичний напрям політичної економії, 17Р |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати За ред. проф. С. В. Мочерного. Економічний словник-довідник