V Мінова вартість залишилось близько 30% воєнно-промислового комплексу колишнього Союзу. Мінова вартість — зовнішня форма вияву вартості у сфері обміну, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Визначається кількістю та якістю затраченого суспільно необхідного робочого часу на створення товарів (тобто їх вартістю), а також співвідношенням попиту і пропозиції на той чи інший товар. Оскільки М.в. є формою вияву вартості, то в ній виражаються і виробничі відносини між людьми (фірмами, акціонерними компаніями, об'єднаннями, найманими працівниками та власниками засобів виробництва і т.д.) в процесі обміну товарів. У М.в. знаходить зовнішню форму свого вияву суспільний характер виробництва, абстрактна праця. До речі, нині в країнах колишнього Союзу товар обмінюється на товар лише при бартерній торгівлі, посилення ролі якої свідчить про зростання економічного значення М.в. Разом з тим у розвинутих країнах Заходу відбувається підрив товарного виробництва, поступово знижується роль товарних форм зв'язку і посилюється значення позаринкових (система попередніх замовлень, контрактів, субпідрядів тощо). Це означає, що суспільний характер праці, втіленої в товарі, виявляється не лише на стадії обміну, а вже на виробничій стадії, у процесі попередньої* калькуляції окремих вартісних показників виробів, обсяг яких встановлюється заздалегідь. Відповідно знижується роль М.в. у сфері обміну. Мінова концепція — важливий методологічний принцип у західній економічній теорії, згідно з яким сфера обігу є визначальною серед інших сфер суспільного відтворення (безпосереднього виробництва, розподілу та споживання). Таку концепцію в останні роки стали підтримувати окремі вітчизняні економісти, а на буденному рівні вона проявляється у твердженнях про необхідність переходу до ринкової'економіки. Гносеологічною основою М.к. є абсолютизація і навіть фетешизація сфери самого акту товарного обігу. З позиції ііпертрофованого бачення ролі ринку (як однієї із сфер суспільного відтворення) представники цієї'школи дають характеристику всій економіці, твердять, що вартість товару, а відповідно і його ціна, визначаються лише у сфері обігу. Насправді сфера безпосереднього виробництва була і залишається домінуючою серед інших сфер суспільного відтворення. Лише у виробництві відбувається взаємодія людини з природою, здійснюються процеси праці, привласнення предметів природи для задоволення потреб людини. Зрозуміло, що при цьому треба враховувати певну роль і сфери обігу, її внесок у доведенні продуктів праці до споживача та зворотний вплив на виробництво, що на практиці означає потребу у вивченні платоспроможного попиту населення. Але сфера безпосереднього виробництва є домінуючою при визначенні вартості товару. Це виявляється у тому, що вартість товару, мінові пропорції при обміні товарів визначаються насамперед суспільно необхідними витратами праці, його якістю, суспільно корисним ефектом. А різна суб'єктивна оцінка індивідами ступеня корисності одного і того ж продукту праці в процесі його реалізації'якраз і свідчить про похідну роль сфери обігу при
|