Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
Суспільно-економічна формація Суспільна (ринкова) вартість — втілена й уречевлена в товарі абстрактна праця, один із найважливіших факторів визначення ринкової' ціни. Величина суспільної' (ринкової) вартості визначається кількістю суспільно необхідного робочого часу і змінюється прямо пропорційно до кількості часу, затраченого на виробництво товару, і обернено пропорційно до продуктивності праці. Вартість виявляється у міновій вартості, при порівнянні одного товару з іншим. В умовах ринкової економіки суспільна (ринкова) вартість формується в конкурентній боротьбі при наявності рівноваги між попитом і пропозицією. На сучасному етапі економічної" теорії у деяких країнах СНД при визначенні ринкової'вартості відбуваються значні зміни. Деякі економісти називають їх революцією у теорії вартості. Сьогодні одержав широкого розповсюдення новий підхід до розв'язання питання про вартість — аналіз граничної . корисності. Головна його ідея в тому, що вартість (цінність) визначається ступенем корисного ефекту (див. Концепція граничної корисності). Суспільно-економічна формація — історичний тип суспільства, в якому якісно визначеній економічній системі відповідають соціальні, політичні, правові, культурні, національні та інші відносини. Поняття С.-е.ф. вперше сформулював К.Маркс. Зміна С.-е.ф. утворює закономірний процес поступального розвитку людської цивілізації. Згідно з класифікацією АТофлера розвиток С.-е.ф. здійснюється в межах аграрно-ремісничої, індустріальної'та інформаційної цивілізації'. В основі кожної з них"лежить певний технологічний спосіб виробництва (єдність продуктивних сил і техніко-економічних відносин), що фунтується відповідно на ручній, машинній та автоматизованій праці. Розрізняють п'ять С.-е.ф.: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну і комуністичну. Кожна з них є єдністю базису і надбудови. Базисом С.-е.ф. є суспільний спосіб виробництва, що складається з продуктивних сил і економічних відносин. Останні поділяються на техніко-економічні (відносини спеціалізації, кооперації, комбінування, концентрації виробництва та ін.) і виробничі (відносини економічної власності), які розвиваються з приводу привласнення людьми різноманітних об'єктів власності (засобів праці, робочої сили, інтелектуальної'власності тощо), у всіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Економічний базис у кінцевому підсумку визначає соціальні, політичні, правові та ін. надбудовні відносини. У той же час кожна із цих підсистем на певному проміжку часу може бути визначальною відносно економічної системи. В цілому між елементами суспільного способу виробництва та надбудовними відносинами відбувається діалектична взаємодія, у процесі якої'причина і наслідок міняються місцями. Розвиток С.-е.ф. здійснюється відповідно довсєзагальних (властивих всім формаціям), загальних (декільком), специфічних (одній формації), та стадійних (діють протягом певного періоду існування окремої'формації) економічних законів. Розвинуті країни світу пройшли перший етап розвитку інформаційної цивілізації', у той час як країни СНД, в т.ч. Україна, знаходяться на етапі індустріальної' цивілізації. Лише окремі сторони технологічного способу виробництва в Україні належать до інформаційної' цивілізації. 315 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати За ред. проф. С. В. Мочерного. Економічний словник-довідник