Складання конспекту лекції гато часу й сил, тоді як слава, перетворена на головну мету життя, зводить намарне масу зусиль і зазвичай закінчується поразкою. Безсумнівно, слава має безкінечну кількість градацій, і точно визначити, хто насправді славетний, неможливо. Якщо поминути тих, хто прославився владою, як-от президентів і прем'єрів великих країн, римських пап і королів, то, напевно, можна погодитися, що слава сьогодні, як правило, пропорційна часові й частоті, з якою люди з'являються на теле- і кіноекранах. Усі в Америці знають прізвища і обличчя людей, які щодня читають теленовини чи ведуть популярні телепередачі. Усі ми можемо пригадати собі постать Джека Ніколсона або віднедавна Еми Томпсон; ми знаємо, хто такий Антоніоні і хто такий Вайда. Одначе хто з нас, особливо з нехіміків і нефізиків за фахом, зможе назвати прізвища Нобелівських лауреатів у галузі фізики й хімії за останні 40 років (я кажу 40 років, бо деякі прізвища з попередніх поколінь, такі як Ейнштейн, Планк, Бор чи Марія Складовська-Кюрі, справді дуже популярні). І все ж, хоча нам ці прізвища й не відомі, хоча ми й не знаємо, в чому саме полягають заслуги цих людей, ми вже наперед переконані, що це визначні й дуже заслужені особи. Одначе їх не назвеш славетними, оскільки мало хто з нас може їх зідентифікувати. Власне з таких спостережень може зродитися не надто мудре припущення, що слава розподіляється «несправедливо». Я кажу не надто мудре, бо невідомо, що б мав означати «справедливий» розподіл слави, невідомо також, як можна було б такий справедливий розподіл зорганізувати. Хтось може мені закинути: непереможний боксер може бути напівграмотним і славетним на увесь світ, а великий вчений, справжній добродійник людства, наприклад, у медицині, відомий тільки небагатьом. Незрозуміло тільки, що в цьому поганого і чому слава має бути заслуженою нагородою за видатні інтелектуальні досягнення, а не за атлетичні результати чи за добре вміння вести телевізійні програми. Дуже часто слава є результатом випадку - навіть головний виграш у лотереї, коли людина не докладає до цього ані праці, ані зусиль, може прославити її на якийсь короткий час; дуже часто самі ми, тобто публіка, робимо славетною якусь акторку, бо охоче квапимося на фільми, в яких вона з'являється. Багато людей здобуло славу тільки тому, що вони мали певні родинні чи якісь інші зв'язки з дуже славетними людьми, наприклад, Ксантипа або Тео ван Гог чи Пілат. Ну й що в цьому поганого? Ні, немає жодного сенсу нарікати на «несправедливий» розподіл слави, яка хоч-не-хоч не є і не може бути компенсацією за шляхетність, мудрість, сміливість чи будь- які інші чесноти. Цього нема й не буде, і це добре. Якби в нашому житті не траплялися непередбачувані речі, воно було б зовсім неціка- вим, хоча правдою є й те, що випадок значно частіше діє не на нашу 136
|