Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
Основи ораторського мистецтва завдало б державі великих збитків - фінансові спекулянти відразу кинулися б на неї, як сарана на легку здобич. Більше того, такі чесноти в приятельських стосунках, як делікатність і ввічливість, часто межують з брехнею, але важко не визнати, що якби цих чеснот не було, то колективне життя було б значно гіршим, ніж воно є, і ми не так дихали б чистим повітрям правди, як жили б в атмосфері хамства. І тих, хто завжди, не роздумуючи, кажуть те, що вважають правдою, - слушно чи неслушно, ми називаємо хамами. Іноді дискутується питання, чи повинні лікарі повідомляти хворих про їхній безнадійний стан (це випадок прямої брехні або брехні шляхом приховування): це питання в різних країнах трактують по-різному, і хоча легко знайти аргументи як для одної, так і для другої сторони, проте, як правило, ці аргументи засновуються на гуманізмі, інтересах хворих і їхніх родин, а не на вартості правди як такої. Коротко кажучи, напевно, не суперечить здоровому глузду визнання того, що трапляються ситуації, коли треба брехати задля доброї справи, і проблема полягає в тому, як визначити цю «добру справу», адже ми легко схилятимемося до того, що все, що не суперечить нашим приватним інтересам, це власне і є «добра справа», тому важко встановити таке правило, яке б обумовлювало усі можливі випадки і їхні варіації. Прихильники ригористичної заборони на брехню кажуть: якби кожний брехав тоді, коли йому подобається, або коли йому вигідно, довір'я до інших людей було б цілковито підірване, а довіра - це необхідна умова будь-якого порядку й людського співіснування; таким чином, додають вони, брехня обернулася б проти брехунів, бо, таким чином, ніхто б нікому не вірив. У цьому аргументі є раціональне зерно, але він непереконливий, якщо має бути підставою для запровадження абсолютної заборони на брехню. Якби ми ніколи не могли вірити в те, що інші кажуть правду, життя насправді було б нестерпним. Одначе повний розпад взаємної довіри нам, напевно, не загрожує. Здебільшого ми знаємо, коли можемо довіряти інформації, яку подають інші, а коли мусимо бути обачними, бо підозрюємо, що інша людина зацікавлена ввести нас в оману і Що, можливо, вона плекає такий намір. Люди рідко брешуть безкорисливо. Хоча існують випадки закоренілих брехунів: наприклад, я знав письменника, якому ніколи не можна було вірити, бо він любив снувати різні історії про своє життя, які постійно змінювалися в залежності від обставин чи співрозмовників; одначе він робив це з фантазією й до- 167 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Когут О. І. Основи ораторського мистецтва: Практикум.