Основи ораторського мистецтва говорити як політично правильне й забували про цю різницю, щоб можна було фальшувати історичну правду й таким чином не просто брехати, а нищити саму ідею правди в нормальному розумінні цього слова. Цієї мети не можна було досягти повністю, але розумове спустошення, викликане цією системою, було величезне, особливо в Радянському Союзі. У Польщі, де тоталітарний режим ніколи не сягав такого рівня, воно було меншим. Свобода слова й критики не може викоріни- ти політичної брехні, але може повернути нормальний сенс словам «брехня», «правда» чи «правдивість». З того, що брехня іноді допускається, і з того, що можна брехати задля добра, варто все ж зробити висновок, що нам можна покладатися на формулу «іноді брехня - це добро, іноді - зло», бо така формула настільки туманна, що може виправдати практично будь-яку нашу брехню. Також з цього не випливає, що можна з самого початку виховувати дітей у такому дусі. Обачніше буде вчити дітей, що будь-яка брехня без винятку - це недобре, аби таким чином прищепити їм інстинкт, завдяки якому їм принаймні буде не по собі, коли вони брешуть. Решти діти вчаться самі - швидко, легко й без допомоги дорослих. Та якщо абсолютна заборона на брехню іноді неефективна, а часом вступає в суперечність з іншими, важливішими заповідями, то як встановити той загальний принцип, що допускає брехню? Я повторюю, що такого загального принципу, який би безпомильно визначав кожний окремий випадок, немає. Одначе можна відважитися на певні моральні висновки, які можуть виявитися корисними. Перший висновок такий: треба намагатися не брехати самому собі, отже, знати між іншим, що коли вже ти брешеш, то брешеш. Сам процес обманювання - це окрема й дуже важлива тема, якої я, проте, тут не торкатимуся. Досить сказати, що коли ми брешемо і вважаємо, що робимо це для добра, то мусимо точно знати, що так воно і є. По-друге, ми мусимо пам'ятати, що наше самовиправдання і наше розуміння «добра», які мають ушляхетнити нашу брехню, завжди підозрілі, якщо «добра справа» пов'язується з нашим особистим інтересом. По-третє, ми можемо пам'ятати, що брехня не має морального виправдання й тоді, коли допускається, і навіть тоді, коли рекомендується задля збереження важливіших цінностей. По-четверте, непогано знати, що брехня часто приносить шкоду іншим, але ще частіше вона шкодить самому брехуну, бо внутрішньо спустошує його. Запам'ятовування цих правил не призведе до того, що всі ми - чи більшість із нас - станемо святими й безгрішними, воно не знищить та- 169
|