Бібліотека Dokladno - наукова та навчальна література

Головна

Гуманітарні

Ви переглядаєте книгу:

Масенко Л.Т.
Українські імена і призвища

Сторінка (загалом з 1 до 48):
Попередня 
Наступна

ський (Дольськ — село у Ковельському повіті), Охло-
повський (Охлопов — село у Володимирському повіті) 1
Найменування княжеських родів, утворені від назв
вотчин за допомогою суфікса -ський (Волконські, Вязем*
ські, Коломенські, Мещерські, Милославські, Одоєвські,
Пожарські, Трубецькі, Хованські та ін.) побутували і у
феодальній Росії.
Спадкові прізвищеві назви на -ський, похідні від назв
населених пунктів, відомі всім слов'янським народам,
але особливого поширення набули в Польщі. У
середньовічному Королівстві Польському прізвищеві назви на
-зкі, -скі були ознакою шляхетного походження і
протиставлялись міщанським і «хлопським» особовим
найменуванням. Польська аристократія навіть вимагала від
уряду офіційної заборони іменуватись прізвищами цього
типу нешляхтичам.
Історична протиставленість родових найменувань
польського й українського панства безіменності
безправних народних мас підкреслена у романі П. Загребельного
«Я, Богдан»: «Так моя земля стала займанщиною для
наїздів, а народ на ній— лиш гречкосіями,
броварниками, погоничами, пастухами, кашоварами, лугарями, ко-
мишниками, збігами, безіменний і безправний, а над ним
гриміли імена вельможних родів Острозьких,
Збаразьких, Заславських, Вишневецьких, Потоцьких, Конец-
польських, Калиновських, Рожинських, Замойських, Лю-
бомирських, Даниловичів, і кожен намагався випхатися
поперед іншого».
Цей же мотив історичної безіменності трудящого
селянства, своєрідно переосмислений у семантичному
зв'язку із вельможними найменнями на -ський, -цький,
звучить у вірші І. Драча «Голос з-за двохсот літ»:
Ми — теліженські і тетіївські,
Дзвіняцькі, михайлівські, і скомороські,
Росішські, і голодьківські, й висоцькі,
Ми — свирські і володарські,
Білоцерківські, богуславські, й канівські,
Ми — безіменні, ми — бидло, ми — безмовні,
Ми — орачі і сіячі, ми — гречкосії і пастухи,
До тебе рвемося з-за літер, як з-за ґрат.
Нема в нас родослівних — в тебе нема.
Звичай обирати собі шляхетне прізвище на -ський,
-цький, -зький поширився у XVII—XIX ст. і серед
православного духовенства. Характерною є, зокрема, історія ви-
1 К ер ста Р. й. Українська антропонімія XVI ст. Чоловічі
іменування.— С. 16.
22

Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Масенко Л.Т. Українські імена і призвища