-ський, а прізвиська — безафіксними найменуваннями, утвореними від загальних слів («цар», «голод», «півень» та ін.) лексико-семантичним способом. Прізвища та індивідуальні й колективні прізвиська, які здавна побутують в тому чи іншому селі, нерідко до нашого часу зберігають відомості про історію його заселення. Так, мешканці села Мізяків на Вінниччині мають колективне прізвисько гуцули, яке, імовірно, вказує на те, що першопоселенці його були вихідцями з гірських районів Карпат. Місцевий переказ про заснування села Берізки Кривоозерського району на Миколаївщині запорожцями, які розбрелись степами південної України після розгрому Запорізької Січі у 1775 р., підтверджує найпоширеніше серед старожилів села прізвище Запорожець. Цей же історичний факт опосередковано відображає колективна назва мешканців села Курячі Лози того ж району, яких сусіди прозивають оселедцями. З інших країв прийшли колись перші поселенці сусіднього села Гедвилове. Заснували його вихідці з Польщі, що підтверджує абсолютне переважання в селі прізвищ на -ський (-цький): Крушельницький, Душенків- ський, Стефанський, Романовський, Чайковський, Мат- ковський, Білявський, Бартковський, Ільницький, По- пельницький, Чемерицький, Болтовський, Годловський, Самборський, Козловський, Словіковський, Гловацький, Чеховський, Теліженський. Побутує в селі і прізвище Мазур (за словником під редакцією Б. Д. Грінченка, мазур — «поляк з Мазурії»). Назву Мазурове носить сусіднє з Гедвиловим село. Очевидно, його заснував один з прадідів гедвилівських Мазурів. Численні подібні факти свідчать про те значення, яке може мати антропонімія у комплексних дослідженнях з історії міст і сіл України. Тому важливим практичним завданням нашої науки є збирання і вивчення місцевих прізвищ і прізвиськ у максимально повному обсязі. Вуличні прізвиська, значна частина яких побутує сьогодні у поважній ролі офіційних прізвищ, належать до найколоритнішої групи особових найменувань. Вони є своєрідною енциклопедією народного побуту, звичаїв, духовної культури. В них яскраво відбився національний характер українця, його схильність до жарту, дотепу, веселого, влучного слова. «Серед нашого народу, скажу я вам,— пише Є. Гуцало,— трапляються всякі прізвища — чудернацькі, химерні, дивовижні, неправдоподібні. Про ніякі — й мови ніякої: вони веселою усмішкою не 34
|