Писемні пам'ятки староукраїнської мови засвідчують випадки паралельного вживання двох імен аж до XVI— XVII ст. «Маючи два імені — церковно-християнське і слсз'янське автохтонне,— зазначає М. О. Демчук,— іменований, згідно з забобонними віруваннями наших далеких предків, знаходився, таким чином, під захистом двох протилежних містичних начал — християнського і традиційного поганського. Церковно-християнське ім'я несло йо?лу покровительство відповідного церковного святого (і ім'я це він зобов'язаний був мати як християнин), а слов'янське автохтонне ім'я несло йому відповідне, переважмо захисне або профілактичне побажання батьків і було даниною давньої, ще поганської традиції. За свідченням писемних пам'яток, сила традиції була настільки великою, що, маючи два імені — церковно-християнське і слов'янське автохтонне, багато осіб фігурували тільки під другим, хоча це не є доказом відсутності першого імені. Церковно-християнські імена були, але, очевидно, в побуті не вживались, або, згідно з відомим повір'ям, приховувались. Відмічене явище спостерігається в українській писемності майже до кінця XVII ст.» *. Яскравим прикладом цього може бути найменування Богдана Хмельницького, загальновідомого під автохтонним слов'янським ім'ям Богдан, хоча гетьман мав і церковно- християнське ім'я Зіновій. Частика давніх слов'янських імен пізніше перейшла в розряд індивідуальних прізвиськ, а частково й сімейно-родових прізвиськ і прізвищ. Що ж стосується церковно-християнських імен, запозичених з Візантії, то довгі віки їх постійного вживання зробили свою справу — вони стали ззичними, своїми. Християнські імена грецького, латинського і староєврейського походження мали спеціальну слов'янську форму, так звану канонізовану, тобто узаконену церквою форму, зафіксовану в святцях, календарному церковному списку святих. Але в живомовній народній стихії канонізовані форми імен зазнавали адаптації, пристосування до звукової і словотворчої системи рідної мови. В результаті виникали відмінні від канонічних народні варіанти християнських імен. В імені Федір важко впізнати канонічну форму Теодор (Феодор), в Панасі — Атанасія (Афа- насія), в Якимі — Іоакима, в Остапі — Євстафія. Зміни- 1 Д є м ч у к М. О. Слов'янські автохтонні особові власні імена в побуті українців XIV—XVII ст.—К., 1988.—С. 144. в
|