Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
2) шикував збіранину у такі лави, щоб не психологія була основою, або що инше пісьмацьке, а як, на мою думку, огўлові55 користніш — чи то з погляду одшукування в книзці, чого треба, чи полегкісті в читаннёві, запамъяту- ваннёві; 3) містив одміни, що хоч чим-небудь примітні, хоч яким словом, навет вимовою слова, и 4) містив усе, як воно було записано, не вважаючи, що дещиця покалічене (*)—попісьмачене, поляшене, помоскалене — або що писання деяких слів не того штибу, який вживаєцця тепер в наських56 книжках; що наське-щирёць, а що не наське — про те, думав я, порано расправлять; а що до писання — нехай йде! нехай виявляюцця усі місцеві вимови; колись усе те посудачять — може й книжковому дечому треба буде трошки поруйнувацьця. Одноманітне я,тільки писав: хоч, бо хоч и хоть у нас вживаюцця без розбору (хоць, де було записано, я скрізь зоставляв); скрізь писав та, так, то, не одрізняючи од да, дак, до — з тиеі ж причини; тілько писав тільки, мині — мені, и инше таке. Од штибу такого я одхибнув тільки там, де приказка взята з якого старого рукопису, або я певно не знав, як вимовляєцця слово там, де вона записана. Написи біля приказок, де або ким записані, або з якоі книжки узяти, я робив нестеменісінько такі, які були у збірнику д. Марковича. Тільки там, де написів було дуже багато и де з іх видно було, або^ я знав и сам, що приказка вживаєцця, напр., скрізь по Лівобочні Украіні,— замісьць усіх написів я писав просто Лів. (Лівобочна Украіна). Так же я робив и з написами по збірниках М. Білозерського и инших — даючи усюди перевагу місцеві, де приказка записана, перед менням людини, що іх записала, се б то: де тільки в збірниках призначено було мення місця, я ёго ркрізь ставив, а мення людини ставив тільки тоді, коли не було мення місця. Так я робив и з своіми приказками, коли певно не знав, де чув приказку, або де записав. В одному тільки я одступив од сёго порядку: біля всіх приказок з збірничків дд. Залюбовського, Каховського, Миловиденка, Руданського и Яцімірського я писав не мення місця, а іх власне мення, и то ради того, що всі приказки у іх записані у одному місці: у д. Яцімірського —у Нові Ушиці, у 0) Каліч и дуже частенько таки трапляєцця. Та й не див: багацько приказок, певно, записано непросто од народу, а з памъати, а памъять в такім разі робить наче той бик, що, мовляв, куди навик, туди и тягне; а може хто и тиеі думки був, що, мов, як же такому нечупарному, вар- зякуватому, та між пісьменні люде! Мовлячи огулом, з сёго бокку треба сторожко підступать до приказок, щоб не хибить и не вважать за наське таке, що воно зовсім не нашоі парахвіі. ЗО |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Номис М. Українськi приказки, прислiв'я і таке інше.