Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
про .481 про промовити см. промовляти. промовитися см. промовлятися. промбвка разг. редк. присказка, прибаутка, обл. погудка [Отак на всі лади вигукуючи промовку Федора Федосійовича, хлопець благополучно зійшов і додолу (Вологи.)]; 0 про вовка (за вовка) ~ка, а вовк [і] у хату и про вовка (за вовка) ~ка, аж дідько вовка і н е_ с ё погов. лёгок на помине [— За вовка промовка, а вовк і в хату! — промовила мати, вглядівши сина (Н.-Лев.)]. промовлений 1) проговорённый, произнесённый; промолвленный; вымолвленный; изречённый; пророненный [Все ж, може, ся пісня якую людину Розважить успіє, хоч би на хвилину, — І щиро промовленим словом моїм Збуджу огонь я у серці чиїм (Л. Укр.)]; 2) сказанный; обращенный [Настя підвела на неї очі і, наче не чуючи промовленого до неї, усміхнулася (Вовч.)]. Ср. промовляти 1—2. промовляння произнесение. промовляти, -ляю, -ляєш, промовити, -влю, -виш 1) проговаривать, проговорить, произносить, произнести, уст. молвить (несо- верги. и соверш.), (только соверш.) книжн. промолвить, разг. вымолвить (обычно — с затруднением); (говорить, не допуская возражений, ирон. уст. — ещё) изрекать, изречь; (со словами слово, звук и т. п. или без них только соверш. перен.: сказать небрежно — с отрицанием передаёт значение «упорно молчать» — еще) проронить (Чаклувала баба.. Старечими губами промовляла якісь слова незрозумілі (Шиян)\ —Ох, тітусюі — насилу промовив пан За- брьоха. — Тут зовсім біда (Квітка)]; 2) (до кого, реже кому и без дополнения) говорить, сказать (кому); (адресоваться к кому-нибудь — ещё) обращаться, обратиться [Промов мені, милий, хоч словечко! (Вовч.); Василь став над самою водою під вербою. Василина й собі стала. Вони й досі не промовили між собою ні одного слова (Н.-Лев.); Сергій: Які чудові твої думки. Коли ти промовляєш, мені стає легше (Сміл.); Микита: А хто ж>бо дав вам право Від Новгорода всього промовлять? (Коч.); Устами діда промовляла поважна мудрість (Донч.); — І ви до нас, Осип 'Федорович? — промовив [секретар] до одного,, видно, полупанка (Мирн.)]; вмовив сам до себе разг. сказал про себя [ *— Що ж це вони, уже й без хліба хотять мене на цілий тиждень кинути? — промовив сам до себе дід (Мирн.)]; 3) (только несоверш.: свидетельствовать о чём-нибудь, указывать на что-нибудь; перен.: внушать, вызывать какие-нибудь чувства, мысли) говорить [Каховка! Як багато промовляє це слово серцю радянського патріота (Рад. Укр., 1950, IX); Треба, щоб літературний образ промовляв про суть життя людських образів у натурі (Смол.)]; ~ляти н а крристь кому, чому говорить в пользу чью; ~ляв сам за себе разг. говорил сам за себя [Негр був явно нсвдоволений Мурашковим виглядом, що промовляв сам за себе (Гонч.)]. промовлятися, -ляюся, -ляєшся, промовитися, -влюся, -вишся 1) разг. проговариваться, проговориться; (перен.: неожиданно говорить что-нибудь) прорываться, прорваться [— Не бійтеся, вуйку Юро, я за вас і ні за кого не промовлюсь, — вихопився Василько (Турч.); Дуже рідко він дозволяє собі захопитися., ліричною або жанровою сценкою чи просто промовитися веселим, жартівливим слівцем (Літ. газ., 1958, /)]; 2) страд, з. (несоверш.) произноситься; изрекаться [Я виріс в оточенні, де з безмежним пієтетом промовлялися імена Пушкіна, Лєрмонтова (Рил.)]; ср. промовляти 1. промовницький ораторский [І вчені» і проповідники, і навіть учні академій та університетів охоче дискутували, щоб вправля- тися у вищій техніці промовницького мистецтва та тонкощах логіки й казуїстики (Тулуб)]. промбвчаний обойдённый молчанием. промовчувати, -чую, -чуєш, промовчати, -чу, -чиш промалчивать (редк.), промолчать; (с дополнением про що — ещё) обходить молчанием, обойти молчанием (что) [Михайло: Неправда! ^Я не обманював: мене не питали — я промовчав! (Тоб.); Михайлина промовчала про те, що Наталя втекла з дому (Збан.)]; ~чати на питання обойти вопрос молчанием [Мати скільки раз зачинала розмову, та розмова плуталася, рвалась: то Христя промовчить ?іа матернє питання, то одкаже не те... Мирн.)]. промоїна промоина [Вода, що прорвала товщу дамби, ..виносячи грунт всередину котлована, безперервно розширювала промоїну у зовнішньому отворі перемички (Літ. газ., 1959, III)]. промокальний промокательный; ~ниіі п а- п і р промокательная бумага [Повільно розмотуються три важких рулони: один із звичайним, другий з обгортковим, третій з промокальним папером (Веч. Київ, 1957, VII)]. промокання промокание [Після випадання навіть порівняно невеликих дощів під рослинами і поблизу них грунт зволожується більше і лінія зволоження проходить глибше, а в міру віддалення від рослини до середини міжряддя глибина промокання грунту зменшується (Колг. Укр., 1959, промокати1, -каю, -каєш, промокнути, -ну, -непі (становиться насквозь мокрым) промокать, промокнуть [Катерина вся промокла, промерзла, іде по липкій багнюці (Чорн.); Уже світлішає над гаєм, Дощем пахучим день промок (Сиг.)]; ~нути до рубця (рубчика), нитки разг. промокнуть до костей, промокнуть насквозь, промокнуть до [последней] нитки [За кілька хвилин дівчина промокла до нитки (Донч.)]. промокати2, -каю, -каєш, промокнути, -ну, -непі (осушать промокательной бумагой и т. п.) промокать, промокнуть. 31-35 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)