Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
цвіту гарбузового, на котрий уже й бджоли не сідають, бо не про нього пора, а летять собі далі, на червоний будяк чи падалішню гречку. Летять через Онйськів двір, позаяк їм тут просторо — ні деревця, ні кущика, навіть бузини за хатою або дерези, де кублилися б кури, немає в Онйська. Пустир. Та й сама хата так низько при землі, що в осінні понурі ночі, як погасне у віконцях світло, вона видається проти інших копичкою злёжаного сіна. Дзик-дзик-дзик...— бринить цілими днями в Онйсько- вому дворі, попідвіконню, понад стріхою, наче то вітер на скрипці зі струнами-волосйнами витинає... Тому коли повз Онйськову садибу йде хтось до лавки або з лавки, господар неодмінно зачепить його словом-другим, а далі, вже немов так собі, між іншим уверне: — Оце мені, братия, якби весілля справляти, то й музики наймати не треба... Скаже й примовкне на якусь часину, мружачи на співбесідника підсліпувате око, аж доки той не запитає, чого ж це воно так, що — не треба... Тоді Онйсько помиляється, похизується трохи, наче має щось, та не хоче показати, і вже по тому пояснить: — ...Павлушкові бджоли через мій двір шлях собі на поле проклали. Чуєш, он як виграють? Буває, іноді хтось і пристбє з Онйськом, і.послухає ту бджолину музику, й погомонить про се, про те. Однак більшість, особливо молодь, проходять мимо, сказавши тільки «здрастуйте, дядьку» або й того не сказавши, бо знають, що дядько тугенькі на вухо: все одно не почують. Вдався Онйсько ще замолоду собою непоказний, без- телёсий, як висушена тютюнова бадилина. Що не натягне на плечі, все на ньому теліпається, мов на одводині, і враз цївочками-стрьопами обростає: чи то батькову сірячину, чи шинелю мадярську, схожу кольором на молоде жабуриння, чи якусь новітню одежину — армійський бушлат, приміром, або пальто лавошне дешевеньке. І вже зовсім негодящий Онйсько до будь-якої роботи: косить з чоловіками сіно — ручку бере таку, як стёжка завширшки; сторожує вночі колгоспну худобу — теля в нього одв'яжеться та в ясла вкинеться; заходиться вдома грядку полоти — городину позрубує, а бур'ян обійде, бо ото ж — підсліпуватий... Однак хоч би як там цуралася доля котроїсь людини, хоч би як там обминала, а, дивись, таки навернеться до неї хоч раз на житті і зробить її невпізнанною... Навернулася вона й до Онйська. 107 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Вихованець І. Р., Карпіловська Є. А., Клименко Н. Ф. Вивчаємо українську мову. Розширений курс. Самовчитель.