Головна
Гуманітарні
|
Ви переглядаєте книгу:
Вихованець І. Р., Карпіловська Є. А., Клименко Н. Ф.
Вивчаємо українську мову. Розширений курс. Самовчитель.
Сторінка (загалом з 1 до 272):
Попередня
|
|
Наступна |
ного відмінка), вторая — с формой родительного падежа (укр. родового відмінка). Форма винительного падежа, совпадающая с формой родительного падежа, свойственна разговорной речи и жанрам художественной литературы, напр.: «— Ти написав братові листа?; Блискавиці вже випередили човна» (П. Панч); «З благанням дзьобика од спеки горобчик сивий розтулив» (В. Сосюра). Эти и другие особенности синтаксического строя современного украинского языка более детально рассмотрим в следующих уроках. СЛОВО ПРО РІДНУ МОВУ Кожне слово рідної мови має неповторну біографію. Воно може наповнюватися як ніжністю серця народу-мо- вотворця, так і громозвукою ненавистю, гнівом до ворога. Любов до Батьківщини виявляється в любові до рідного слова. Словом рідним треба дорожити, як честю матері, як совістю, як найвищими проявами народної моралі. Якщо людина байдужіє до рідної мови, то в її душі вмирають віковічні надбання народу, народні ідеали і прагнення, краса рідної землі. Байдужжя до свого народу і слова породжує байдужжя до інших народів і мов. Людина стає без роду і племені, котиться перекотиполем у безодню бездуховності. Страшно ж наприкінці двадцятого сторіччя, яке стукає в наші серця зойком природи і стогоном рідної землі від технократичного засилля, втратити народні корені, засохнути нікчемним бадиллям на полі збайдужнїння. Тільки той, хто виплекав у своїй душі красу рідного слова, зможе пронйкнутись уявленнями народу про навколишній світ, його думами й почуттями, любов'ю й ніжністю, ненавистю і презирством. Водночас із мелодією рідного слова вливається в серце напруга мислі й почуття, яку заніс народ у слово, вигранюючи діого протягом сторіч. Ми милуємося картинами природи, слухаємо шепіт саду, спів птахів. Бачимо, як журно хилиться колос пшениці на ниві, кв;ти вибігають на берег річки й зачудовано дивляться на її швидкоплйн, замріяно стоять верби над водою. Земна краса завжди линула у натхненне слово. Багатюща скарбниця української пісні, казки, легенди, поезії. Усі покоління несли й вічно нестимуть у рідну мову все прекрасне на землі і в серці. У багатобарвних мовних перлинах тонко передано те, чим ми захоплюємося, що 177
|
|
|