Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
Воли йдуть повільно, спроквола, і вона їх не підганяє. Курна курява, яку зняли тисячі ніг, копит і рипливих коліс, цавйсла сивою хмарою. Воли і Морозйха дихають гарячим пилом — начувають запал і смагу майбутньої битви. Мажа котиться останньою, ні, за нею простує бандурист і позодйр. Вони ковтають всю хмарну куряву, кожна тгалйночка залітає в очі сліпому й видющому. Бандурист не такий і старий. Недавно, літ десять тому, йін ходив зі своею кобзою у лавах повстанців. Коли їх розбили, то вороги його помилували: вийняли йому очі, щоб забув, як-то кликати піснею до зброї, і старцював собі, але він знову йшов з військом. Обернувшись, Морозйха загукала: — .Швидше! Сідайте, підвезу! — і зупиняла волів. Бандурист відмахнувсь на її клич, а хлопчик-поводйр блиснув білими зубами. Вони рушили. їх заволокло пилюкою. «Йдуть, будуть співати,— думала вона.— Понесуть СіЗаву а чи ганьбу. Перемогу а чи поразку для нащадків». "Широко і довго розтягнувся дужий похід: Чорний шлях не міг його вмістити. Вгойдувалася, стогнала земля, і не було видно сонця. І під копитами, під чобітьми, під босими ногами вмирала трава. Надсадно скрипіла мажа. Повільно, важко поверталися колеса. Скрипіння і гуркіт, чалаплйва хода, волів — усе зливалося з суцільним гулом походу. Ніхто не міг при- стйти, збитися, зупинитись: задні напирали на передніх» І передні були нестримні. Якби хтось заґавився, зім'яли б і розчавили. Морозйха сиділа на передку — стелила волам під нбт ги і під колёса свої думи. Вона забрала сина зі школи — з Академії, бо найбільша наука — любити рідну землю. Лш пішов на Запоріжжя, на Січ, а вона стала перевїзни- ііею на Дніпрі. Так минув не один рік. Син ходив на турка. |Іог6 було і рубано, і січено. А вона була перевізницею і фекала. Знялося, рушило на панство — пішла в обоз. Ко- ;щовариха. А її син — полковник, Морозенко. Він веде ііолк. А вона його замикає. Вона у хвості. Там, попереду, на вістрі списів її 'серце, чи не тому:стяги, прапори і пра- ііррці такі малинові?.. Баско ступав гарячий вороний кінь. У синіх штанах, у %рвоних чоботях сидів Морозенко в потертому сїддї. У білій сорочці, без шапки. Довга шаблюка сягала кінського хвоста. Це вже не був той високий і тонкий спудёй-сту- Діоза — чернець не чернець, міщанин не міщанин. Це був воїн. Чорний оселедець закручений з^ вухо, молодий чор- 7* 195 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Вихованець І. Р., Карпіловська Є. А., Клименко Н. Ф. Вивчаємо українську мову. Розширений курс. Самовчитель.