Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
Олександр Петрович Довженко З «ЩОДЕННИКА» Часом мені здається, ідр я вже вмер і гдавно лежу в ямі, і кожна звістка з України падає на мої груди, як могильна земля, заступ за заступом. Що мене не тільки вже нема, а наче й не було ніколи. Неначе не створювала мене зовсім українська земля п'ятдесят один рік тому, не годувала хлібом і мёдом, не поїла думками, почуттями, не купала у віруваннях і звичаях нашого народу, не вкладала в мой душу ні своїх гордих героїчних поём, ні любові до себе, ні ллачу, коли плакала сама, як удова у неволі. Так, попросивши один раз хліба поради і одержавши камінь осуду, я, нг^рбджегіий для добра, похитнувсь і мовчки впав, як падає мертвий, і кров моя запеклась і присохла до сивого мого волосся. І,ви злякалися усі гуртом мого засудження і вголос возненавйділи мене, як ненавидять покараного, одні радіючи національною за формою радістю, другі — з зубовним скреготом і гепанням, -треті — з горілкою. А четверті, припускаю, пригадали для власної втіхи не тільки ганьбу мого злочину, а що й характер у мене поганий, а він таки справді поганий вже тисячі літ, ще з тих часів, коли творець розділив майстрів надвоє: на тих, що плавлять, лаючись, метал при височенних злих температурах, і на майстрів холодно-теплуватих, зате приємних, без червоточини, в обтічних лисих характерах. Проте трапляється в житті, хоч і не дуже часто, коли навіть найвелйчніші події чи твори в світі, проникаючи їв свідомість деяких людей, пристосовуються до їхньої мірки і зразу стають такими нікчемними, пустими й фальшивими, як і вони самі. Не будемо сердитись даремно. Його величність Випадок створив їх так же, як і нас, і порозкидав по всяких посадах. Тому хай пишуть і вони, бо світ ще все-таки лихий, і вони лйчать йому, як короста загнузданому хворому коневі. Хай живуть і повніють, як живуть серед людей блохи чи якась інша отруйна комаха людська. А коли подумати, що плюючи в дірочку, комаха хотіла не так нагидити комусь, як догодити заклопотаному на*- чальству, тоді все стає ясним і зрозумілим, особливо коли начальство зі свого боку теж намагалося не підкачати перед вищестоящим, уже дійсно заклопотаним по вуха начальником, який і не думав про се. Прийміть мій сердечний привіт і забудьте прикрість. 43 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Вихованець І. Р., Карпіловська Є. А., Клименко Н. Ф. Вивчаємо українську мову. Розширений курс. Самовчитель.