Головна
Гуманітарні
|
Ви переглядаєте книгу:
Вихованець І. Р., Карпіловська Є. А., Клименко Н. Ф.
Вивчаємо українську мову. Розширений курс. Самовчитель.
Сторінка (загалом з 1 до 272):
Попередня
|
|
Наступна |
Юрій Клен УРИВОК З ПОЕМИ «ПОПІЛ ІМПЕРІЙ^ У вічності, де світла струм тече, повільно крутяться колёса часу, що на варстаті золотому тче свій килим різнобарвний. Дольні паси пускає в рух незримий нам двигун. Мигтить узору плетиво примхливе, і завжди врівноважує вагу Той, що складе в копу доспіле жниво, все змірить мірою й благословить. Нас темрява обсотує і боре, лише часами блискавка на мить із пітьми вихопить шматок узору, і ми, прокинувшись із небуття, якийсь уривок бачимо: химерні, страшні чи ясні обриси життя. Ми, у руці тримаєм тільки зёрна; гаїв не бачимо, що з них зростуть і зашумлять зеленим верховіттям. Ми лиш п'ємо гіркаву каламуть, жахним на світ рождені лихоліттям. Якби зірким спромігся оком ти в докїнченості цілість охопити, то знав би, що прямуєш до мети, яка у вічності буде світити. Що ти єсй? Ти у майбутнє міст над прірвою знедоленого віку. Та лиш у цілому збагнеш ти зміст. Шукай же розум у сваволі дикій, якою лютий вік наш клекотів, у силі тій, що нищить і карає. Дивись, он я у простори років тобі узорний килим розгортаю. Пливуть у шумі хвиль уривки літ, їх течія несе в далеку безвість. Колись казав премудрий Геракліт, що «Рапіа геі»: пробіг потік і щез, він вже не той, бо інша в нім вода, і хвиля, що тепер пливе, не та вже. Невже часам віддавши тлінну дань, ніде ніщо не лишиться назавжди? А ми самі — лише прудкий потік химер, мінливих настроїв, уявлень? 59
|
|
|