Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
нальні мови з широкими громадськими функціями, які є державними мовами або просто широко застосовуються в кількох суміжних країнах певного регіону (німецька, італійська, арабська, японська, румунська). 3. Офіційні та державні мови багатонаціональних держав третього світу (індонезійська, гінді, урду, свагілі). 4. Літературні мови, які є державними в межах однієї країни, та громадські функції яких охоплюють не всі галузі науки й техніки, не всі сфери діяльності в межах даного державного утворення (датська, норвезька, словацька, турецька, грецька, перська). 5. Літературні мови, якими ведеться викладання у початкових та середніх навчальних закладах (мови народів, що не мають своєї державності — баскська, саамська, валлійська, башкирська, ґаґаузька). 6. Літературні мови, якими ведеться викладання у початкових навчальних закладах (в основному, молодописемні та старописемні мови країн третього світу). 7. Писемні літературні мови, якими видається незначна кількість художньої, науково-популярної літератури та ґазет (молодописемні та старописемні мови етнічних меншин — провансальська, бретонська, навахо). 8. Писемні мови, що вживаються лише в побугі (переважно молодописемні мови незначних етнічних груп) [Дешериев 1977, с. 247]. У даному випадку основна проблема стосується так званої мови для спеціальних потреб (Language for Special Purpose, LSP) — функціональної мови, мінімальною одиницею якої є термін (це поняття було запроваджено науковцями Празької лінгвістичної школи) [Felber 1984, с. 16]. Саме вона є головним об'єктом заходів з мовної адаптації, простіше кажучи, з пристосування тієї чи іншої мови для сучасних потреб. Тим більше, що нерозвинений стан мов для спеціальних потреб (LSP) у межах тієї чи іншої мови позбавляє її носіїв можливості використовувати свою мову в усіх випадках комунікації. Особливо це стосується освіти [Galinski 1991, с. 1]. В усякому разі, країни, що розвиваються, можуть користуватися технічним досвідом розвинених країн та бути рівними партнерами з розвиненими країнами лише тоді, коли їхні LSP будуть цілком розвинені [Felber 19842, с. 4]. Пристосування мови до певних потреб може відбуватися у вигляді мовної адаптації та мовного планування. Мовна адаптація — це спонтанне пристосування мови до тих чи інших умов. Як стверджував Columas, це поступовий та тривалий процес, який відбувається майже непомітно для мовної громади. Проте у періоди мовної кризи виникає потреба у свідомих мовних інтервенціях. Тоді мовна адаптація стає політичною метою, сутність якої демонструє помітну схожість у різних мовах та в різні політичні епохи. Проте, за словами вченого, адаптованість мови — не обов'язково є постійним станом 21 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько З. Б. Основи термінотворення. Семантичні та лінґвістичні аспекти.