позіїтп у слов'ян розвинулися від простих імен. Наприклад, 6. ІТулграм уважав, що слов'янське ім'я Хотебор виникло від імені Хат, а не навпаки [165, 371. Більш переконлива є думка тих авторів, які вважають, що іменам-композитам первісно передувало ціле розгорнуте речення, яке містило в собі відповідне побажання новонародженій дитині 1157, 194; 47, 1981. Згодом через громіздкість і довготу антропонімійне речення спростовується до складного слова. «Тут,— як вірно відзначає І. іМ. Желєзняк,— діяв загальний закон максимальної економії формальних ознак слова: най коротшою формою вираження складної думки-побажання є композит» [45, 571. У науково-дослідному відношенні слов'янські особові власні імена-композити, як спільнослов'янська антропонімія на спадщина, привернули до себе увагу вчених ще в минулому столітті. Пцр них знаходимо згадку у П. Й. Шафарика 1142, 151 ] ще до появи першого ґрунтовного дослідження їх у названій уже праці Ф. Міклошича «Оіе Віїгіштз гіег зіауізспеп Рег- 50пеппатеп». У минулому столітті з'явились і перші іменосло- ви з цими іменами Г. Пачнча — І. Коллара [90] та М. Мо- рошкіна 181]. З часом почали з'являтися і наукові праці, присвячені особовим власним іменам-композитам окремих слов'янських народів [75; 168, 46—74; 165, 51—62; 41; 150; 162]. Зазначені праці містять як відповідний джерельний, так і теоретичний матеріал і, таким чином, в кожному конкретному випадку дальших розглядів цього типу антропонімів можуть служити науково-дослідним зразком і надійною базою для посилань і різного виду зіставлень. Відомо, що з введенням християнства давні слов'янські автохтонні імена, в тому числі і особові імена-композити в різних слов'янських народів активно почали витіснятися церковно-християнськими. У східнослов'янських народів їх сортимент замітно звужувався і вже в давньоруський період звівся до вживання в побуті лише най популярніших з цих імен. Така тенденція ще більш активно продовжувалася після розпаду давньоруської етнічної і державної спільності в антропонімії трьох уже окремих східнослов'янських народів — російського, українського та білоруського. Як давньоруська чи генетично ще праслов'янська спадщина особові власні імена- композити в досліджуваний період хоча й були вже, по суті, антропонімійиим пережитком, все ж ще досить помітно вживались як у ролі особових власних імен, так і в ролі імен- прізвиськ та патронімів, тобто були невід'ємною складовою частиною староукраїнської антропонімійної системи. Тому виявлення і аналіз цього виду власних імен в українській історичній антропонімії становить значний інтерес як збережена а* 35
|