Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
230, 237, 274, 280, 290, 311); патроніми: Казимиренко, Мило- даненко, Ярохваленко, Милодуженко, Спганиславенко, Стани- славовичг (Р 21, 83, 96, 149, 177, 237); серед селян в описах XVI ст.: Богуславг Иваницкій (АрхЮЗР, 1565, VII/1, 218), войтехг Белокриницкій (АрхЮЗР, 1565, VI1/1, 218); Шіесг яіаго, ЬісЬописІ, ТпаІЬопіуг (ОКЗР І, 2, 153, 240), ЗатЬог (ОКЗРІІ, 100);ВоНо\уіііпочуіс2(ЛК75), ВоЬиЬогісг (ОКЗР1, 11). Отже, особливо поширеними в селянському середовищі були імена-композити Богданг та Станіславь; серед злочин ців, в основному теж селян XVI ст., засуджених в Саноці; $1апІ5Іа\у, ЗатЬог (К2, 1557, 5, 5); серед селян і міщан в «Переписних книгах» 1666 року: Богдашко (ПК 307); Мартинко Житомир* (ПК 409); патроніми: Богданов, Станиславов, Во~ лодимиров, ВойтЬховь (ПК 164, 284, 387)9. До наведених вище ілюстрацій на користь думки про загальне поширення особових власних імен-композит на Україні, тобто незалежно від станової приналежності їх носіїв, необхідно навести ще один важливий аргумент. Функціонування імен-композит на Україні, як уже частково згадувалось, замітко йшло по низхідній лінії. Більша частина цих імен засвідчена писемністю XIV— 1-ї половини XVI ст. і значно менше — писемністю 2-ї половини XVI—XVII ст. Однак староукраїнських писемних пам'яток з XIV — 1-ї половини XVI ст. збереглась до нашого часу незначна кількість і не з усіх українських етнічних територій, в основному, у вигляді ділових документів (особливо грамот), в яких особові власні імена виступають не густо, а наявні стосуються в основному представників соціальної верхівки. Отже, можна не сумніватися, що писемні пам'ятки досліджуваного періоду, як ми уже відзначали, у відношенні способів і засобів ідентифікації особи не дають певної реальної картини, що має безпосереднє відношення і до вживання особових власних імен-композит в середовищі соціальних низів. Слов'янські автохтонні імена-композити в українській антропонімії досліджуваного періоду за даними української ой- конімії. Відмічений вище факт далеко не повного відображення досліджуваними писемними пам'ятками української антропо- німійної дійсності відносно функціонування особових власних імен-композит стосується згаданого вже припущення про можливе більш широке їх вживання в побуті, ніж це випливає із 9 У зв'язку а піднятим тут питанням про поширення оеобовил класних імен-композит незалежно від станового цензу можна впини і за рамки староукраїнської антропонімії. У цьому випадку цікаво відзначити, то, наприклад, у Польщі, ик про це свідчить папська булла від 1136 р., ще в XII ст. особові власні імеиа-компознти були не рідкістю навіть серед селин- рабів Ц69, 71—75]. 41 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Демчук М. Слов'янські автохтонні особові власні імена в побуті українців 16-17 ст.