свідчень писемних джерел. Деякі підтвердження на користь цієї думки дає також українська відаитропонімна ой коні мі я композитного походження. Вона, зокрема, дає можливість установити ті вживані ще в досліджуваний період особові власні імена-композити, яких не засвідчила писемність в складі ан- тропонімів. Правда, тут ми стикаємося з випадками певної ненадійності відповідного ойконімиого матеріалу в нашому аспекті дослідження. Суть її виявляється в тому, що здебільшого у нас немає достовірних даних, які вказували б на те, коли, власне, виник, був названий (чи у відповідних випадках переіменова- ний) відантропоиімиим композитним іменем населений пункт. Чи справді це відбулося в досліджуваний староукраїнський період, а не, скажімо, ще в давньоруський? Багато не засвідчених давньоруською писемністю відантропонімних композитних назв українських населених пунктів за різними даними насправді можуть бути ще давньоруською ономастичною спадщиною, особливо ті, що виникли за давньоруськими чи й праслов'янськими словотворчими моделями (як, напр., антропо- німійні утворення на *-іь, або -чи, -ичи, -овичи, -ов, -ин, утворення в безсуфіксній плюральній формі та ін.) 1П, але продуктивні також у східнослов'янському ойконімному творенні досліджуваного періоду. Певна умовність застосування ойконімного матеріалу полягає і в труднощах з визначенням, до якої народності (української чи, як на ті часи, польської) належав носій імені- композити, що послужило основою номінації того чи іншого населеного пункту. Ці міркування можуть навіть наштовхувати на думку, чи доцільно взагалі використовувати ойконімний матеріал при дослідженні імен-композит в українській антропонімії XIV— XVII ст. У цьому відношенні дотримуємося погляду, згідно з яким згаданий матеріал в нашому діапазоні дослідження все ж не повинен залишатися поза увагою. Було б неправомірно від нього відмовлятися лише на тій підставі, що якийсь ойконім міг насправді виникнути іще в давньоруський, а не в досліджуваний період, або що носій того чи іншого імені, яке послужило для номінації відповідного українського населеного "пункту, в досліджуваний період міг належати і не до української народності. По-перше, такі випадки важко абой неможливо встановити, а. по-друге, якщо вони й зустрічаються, що взагалі не виключене, то хоча іі порушують дослідницьку скрупульозність, все ж не суперечать загальній картині 10 Засвідчені давньоруськими писемними пам'ятками назви схід. нослов'енських населених пунктів 5из.: 19; Ет.]. 42
|