Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
мови — грецька, албанська та вірменська — теж належать до індоєвропейської мовної сім'ї, але утворюють власні окремі Групи. Мови ще однієї ґрупи індоєвропейської сім'ї — кельтські — зараз широкого розповсюдження не мають. Більш-менш розвинених та поширених європейських мов, що не належать до індоєвропейської мовної сім'ї, не так багато: угорська, фінська, естонська, саамська, турецька, баскська та мальтійська. Але навіть ці мови перебувають під сильним впливом індоєвропейських мов, зокрема грецької, латинської, французької англійської та деяких інших. Виходячи з цієї позиції, Ehlich визначив такі аспекти європейської мовної ситуації: 1) Три головні гілки індоєвропейських мов становлять основу історичного розвитку мов Європи. 2) Тільки деякі мови, що не належать до цієї ґрупи, мали деякий вплив на загальноєвропейський культурний розвиток (наприклад, кельтські мови). 3) Контакти між романськими та Германськими мовами спостерігалися, в основному, двічі: франкське завоювання Ґаллії та норманське завоювання Анґлії. 4) Лінгвістичний розвиток Європи ґрунтується на романській основі. 5) Романська (римська) культура успадкувала багато досягнень грецької культури. 6) Християнська реліґія ґрунтується на літературній спадщині на трьох основних сакральних мовах — давньоєврейській, грецькій та латинській. 7) Досягнення давньогрецької філософії та науки надходили до Західної Європи трьома шляхами: а) через римську традицію (IV— IX ст.); б) через арамейську (сирійську) та арабську традицію (XII—XIII ст.); в) безпосередньо з оригіналу (в основному, після 1453 р.). 8) Починаючи з 1492 року європейські мови також розповсюджуються в інших частинах світу [Ehlich 1989, с. 135-137]. Хоча, на перший погляд, ці аспекти ніякого відношення до термінологічного планування не мають. Насправді вони лежать в основі термінологічних запозичень, через те що основними джерелами поповнення термінологічної лексики перевеїжної більшості європейських мов служать, по-перше, класичні мови (латина та грека), а, по-друге, три згадані вище провідні групи індоєвропейської мовної сім'ї. По мірі зближення Європи з іншими частинами світу до цього процесу почали також залучатися й мови з інших культурно-історичних ареалів (зокрема японська). Нижче наводяться приклади термінологічного планування в конкретних європейських країнах. Так, зокрема, Празька школа термінознавства утворилася на базі Празької школи функціональної лінґвістики та теоретичної спадщини Ф. де Соссюра [Felber 1984, с. 16], Планування та вдосконалення мови в колишній Чехословаччині, яке зветься 153 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько З. Б. Основи термінотворення. Семантичні та лінґвістичні аспекти.