Головна
Гуманітарні
|
Ви переглядаєте книгу:
Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько З. Б.
Основи термінотворення. Семантичні та лінґвістичні аспекти.
Сторінка (загалом з 2 до 219):
Попередня
|
|
Наступна |
літери передаються там, відповідно, як sh, ch, zh. Через це літера h позбавлена будь-якої самостійної функції, тому літера г передається там як gh, а літера х — як kh. 2. Апостроф за системою ТКПН вживається на місці апострофа у кирилиці, а для пом'якшення там вживається літера у. 3. Для згаданої вище системи створено комп'ютерну програму, яка забезпечує однозначну автоматичну конверсію українського тексту, записаного кирилицею, на латинку і, навпаки, з латинки на кирилицю. На наш погляд, перевагою системи ТКПН порівняно з нашою розробкою є, по-перше, збереження апострофа у функції розділового знака (на місці російського твердого знака), по- друге, вживання літери j у функції пом'якшувача, що дасть можливість збереження одноваріантної передачі латинкою йотованих літер незалежно від позиції (я — ja; є — je; ю — ju), що точніше узгоджується з принципом «кожній літері українського алфавіту відповідає свій латинський символ», на відміну від нашої системи, де літера ^на початку слів та після голосних передавалася як ja, а після голосних — як 'а. Тому ми в багатьох моментах погоджуємося з ТКПН і вважаємо, що на початковому етапі їх система цілком може бути запроваджена як універсальна система відтворення українських слів латинкою. До того ж, система ТКПН є не дуже зручною, наприклад, у бібліографії. Тому ми вважаємо за необхідне модернізувати цю систему, замінивши в ній диграфи sh, ch, zh, відповідно, літерами s, с, z. Через це літера h може мати самостійне значення й відповідати літері г. Тоді сполучення kh вже не сприйматиметься як диграф, тому ми замінили це сполучення літерою х. Це не суперечить традиції укладання латинізованих алфавітів, через те що в багатьох алфавітах (іспанський, португальський, албанський, в'єтнамський) літера вчитається інакше, ніжу латинському, до того ж ця літера відповідає літері ху так званій славістичній українській транслітерації, яка застосовується в багатьох країнах з науковою метою [Горняткевич 1995, с. 57 — 58]. Проте для «експортного» написання українських власних назв, не кажучи вже про електронну пошту чи міжнародний телеграф, доцільніше, все-таки, уникнути вживання діакритичних знаків. Можна, наприклад, для розробки єдиного українського національного стандарту взяти систему УКППТ, трохи змінивши її, аби вона відповідала світовим вимогам щодо транслітерації. По-перше, треба обов'язково передавати пом'якшення. Інакше зникне різниця, скажімо, між прізвищами Панко і Пань- ко, що неминуче приведе до плутанини. 194
|
|
|