Головна
Гуманітарні
|
Ви переглядаєте книгу:
Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько З. Б.
Основи термінотворення. Семантичні та лінґвістичні аспекти.
Сторінка (загалом з 2 до 219):
Попередня
|
|
Наступна |
По-друге, літеру услі& закріпити лише як латинський еквівалент літери и, а йотацію слід позначати якоюсь іншою літерою, наприклад, літерою j (як це робиться в переважній більшості європейських мов). І не слід лякатися, що прізвище Яремчук на Заході читатимуть як Джаремчук, бо, як вже стверджувалося вище, західну людину більше цікавить написання, а не вимова. А в самій англійській мові і так вистачає власних назв іншомовного походження, де літера j читається як й Sarajevo, Skopje, Ljubljana, Reykjavik, Jena тощо. По-третє, літеру ц слід позначати літерою с, а не сполученням ts. З одного боку, з'являється логічний ланцюжок c+h=ch, так само, як s+h =sh та z+h =zhx де літера h служить ознакою шиплячості. З іншого боку, це відповідає загальнослов'янській традиції позначати звук [ц] літерою с (наприклад, у польській, чеській, хорватській мовах). І взагалі, перевагу слід надавати простішому зображенню за принципом: літери, які зустрічаються частіше, повинні мати простішу форму. Те ж саме стосується і сполучення kh, яке слід замінити літерою х (все одно, вимова західну людину цікавить менш за все), тим більше, сама собою забезпечується різниця між літерою х та сполученням кг. Якщо літера h матиме самостійне значення, треба забезпечити різницю між лігатурами для ш, ч, ж та вільними сполученнями сг, цг, зг (наприклад, у словах жадати та згадати. Найкраще для цього підходить апостроф, тоді як пом'якшення можна передавати через літеру у після приголосного. Тим більше, що носії української мови сприймають апостроф як розділовий знак, а не знак пом'якшення. Тому апостроф доцільно вживати, по-перше, на місці апострофа в традиційній орфографії на основі кирилиці, а, по-друге, щоб розрізняти лігатури та вільні сполучення літер (sh [ш] — sh [сг], ja [я] —j'a [йа], sch [щ] — s'ch [сч]). А в ролі «м'якого знака» виступатиме літера у, бо літери й та ь фактично дублюють одна одну: м'який знак ніколи не стоїть в українській мові після голосних, як і «йот» майже ніколи не стоїть після приголосних. Цікаво, що цей факт уперше було помічено слов'янським ученим Ю. Кри- жаничем понад 300 років тому. У зв'язку з цим він пропонував вилучити з руського алфавіту літеру й і вживати замість неї ь та писати краь, роь, стоь, пеьте, тощо [Лингвистические зада- чи 1983, с. 76]. Саме так зараз уживають літеру у хорвати та словенці, де вона не тільки означає звук [j], а й виступає як «м'який знак» у сполученнях #та nj. В усякому разі, українська транслітерація повинна бути прийнята як загальнонаціональний універсальний стандарт, який повинен мати практичне застосування в усіх випадках вживання латинської графіки. Необхідно, насамперед, внести 195
|
|
|