Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
Внутрішня форма слова, пов'язана з етимологією, має он- оґенетичні властивості. їй могли передувати перші засоби ?оМунікації, що ґрунтуються, за словами Ф. Клікса, на пере- *0ренні координації руху на жести, міміку, звукові сигнали, які набувають абсолютно нового значення, в результаті чого починають незалежне, не менш стабільне існування, що характеризується все більшою диференційованістю [Кликс 1983, с. 82]. Звукові комунікативні сигнали, первинно лише супутні феномени, свого роду звукопантоміми, завдяки своїй раціональності, універсальності та диференційованим здібностям, стають важливими засобами комунікації, виділяються як конвенційні сигнали, прообрази мовних знаків. При цьому зауважимо, що умовна система сигналів могла виникнути лише в згуртованих Групах представників органічного світу, коли комунікація стає важливою потребою організованого клану. Звідси колективізм (а разом з ним — і відповідні умови праці) — важлива причина виникнення мови (включаючи загальноприйняті внутрішні форми слів). У подальшому, залежно від семантичного наповнення, сигнали перетворюються на знаки, що мають звукову форму та певний зміст. У вигляді такого змісту спочатку виступає інтелектуальний образ — внутрішня форма як основа майбутнього лексичного значення. А. М. Коршунов справедливо підкреслював: «Сформовані під впливом програм мислення, модальні уявлення, образ-мета, образи-плани, символічні образи включаються в подальший розвиток наукового пізнання, інтерпретацію знакових систем тощо» [Коршунов 1982, с. 64]. У сфері первинних образів ще не можна відокремити внутрішні форми від значень, обсяг їх змістових характеристик практично збігається. Розчленування внутрішньої форми та значення відбулося, скоріше за все, вже після того, як у процесі переходу від «архаїчного мислення» (термін Ф. Клікса) до мислення наукового людина навчилася думати абстрактно, створювати узагальнені найменування для класу предметів, відокремлювати ознаки їх категорій, що визначило відношення гомоморфізму між цими двома категоріями семантики. Таким чином, з розвитком цивілізації з'явилися засоби повнішого та стійкішого втілення свідомості. І перший такий засіб — штучні знаки, що є вторинними, створеними скороченим типізованим зображенням, але не самого явища, що позначується, а лише якоїсь його найпомітнішої ознаки [Ибраев 1981, с. 34]. Поруч із простими знаками виникають складні знакові конструкції, що мають більшу конкретність, наочність змістових характеристик. Саме з урахуванням складності структури знаків доцільно розрізняти імпліцитні та експліцитні внутрішні форми. 65 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько З. Б. Основи термінотворення. Семантичні та лінґвістичні аспекти.