Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
3.2.2. ІМПЛІЦИТШ ВНУТРІШНІ ФОРМИ Імпліцитні внутрішні форми представлені, як правило, простими словами, що належать у своїй більшості до первинної лексики. Виключаючи граматичні аспекти, можна стверджувати, що непохідним мовним одиницям властива, з точки зору сучасного стану мови, довільність плану виразу стосовно плану змісту, відносна незалежність вибору означальни* ка від характеру означувального. У лінгвістичній літературі, з іншого боку, можна зустріти думки про те, що в початковій формі мова була цілком визначеним та «прозорим» знаком речей у намаганні бути схожими на них та відображати їх у своїй формі, Мішель Фуко пише, що імена були пов'язані з тими речами, котрі означалися ними. Мови розпалися та стали несумісними одна з одною саме в тій мірі, в якій насамперед втратилася ця схожість мови з речами, які були першопричиною виникнення мови. Є лише одна мова, котра зберігає пам'ять про цю схожість, через те що вона утворилася безпосередньо з того первісного, нині забутого запасу слів. Це мова іврит, або давньоєврейська, яка подібно до уламків містить ознаки первинного найменування [Фуко 1977, с. 83]. Як аргумент вчений наводить приклад з давньоєврейським словом chasida (лелека), яке буквально означає «добрий», «милосердний». Незважаючи на можливу категоричність деяких історичних довідок, ми погоджуємося тут із головним висновком: «первинні слова» також мали свою внутрішню форму, що відображала специфічні риси означувальних денотатів. Про таке вживання лексичних одиниць писав ще Демокрит: «Слова виходять, ніби статуї (наявних речей), як імена, що є наслідуванням розумових видів та чисел» [цит. за: Апресян 1978, с. 19]. Аналогічну думку відстоювали також гуманісти епохи Відродження Франческо Санчес [Малявина 1985, с. 39 — 41] та Микола Кузанський [Блумфилд 1968, с. 54 — 55]. З таким же правом можна стверджувати й те, що непохідні лексичні одиниці, котрими ми користуємося зараз, також мають узуальну внутрішню форму. Чи не створюємо ми сьогодні самі собі їх внутрішню форму? Чи не є для них внутрішньою формою те, що А. А. Ветров називає «розумовим образом» У тріаді «предмет — розумовий образ — слово» [Ветров 1968, с. 108—118] чи «образ знака», «внутрішній знак» (на противагу «образу денотата», «внутрішньому денотатові») у Ч. Пірса та Г. П. Мельникова [Мельников 1978, с. 223]. Одним із проявів імпліцитності внутрішньої форми непохіД' них одиниць є їхня відносна суб'єктивність. Тому термін «внУ' трішня форма» можна сприймати як трохи невдалий, через те 66 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько З. Б. Основи термінотворення. Семантичні та лінґвістичні аспекти.