Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
у його діалозі «Кратил» (див. докладніше: [Амосова, Апресин, Гальперин 1988, с. 25; Журавлев 1982, с. 3-Ю; Ожегов 1973, с. 67 — 68; Реформатский 1960, с. 8]. Аналогічні питання цікавили також і китайських філософів. Зокрема, Конфуцій і його послідовники стверджували, що назва не тільки пов'язана з означувальним іменем, але й повинна йому відповідати. Коли Конфуція спитали, з чого б він почав, якби йому доручили управління державою, він відповів: «Найнеобхід- ніше — це виправлення імен» [Волкова 1984, с. 94]. Існує багато теорій, що торкаються проблеми номінації, але їх розгляд не входить у задачу нашого дослідження. І в сучасній лінгвістиці нерідко можна почути думку про випадковість вибору ознак для найменування. Проте більшість мовознавців, практиків-термінологів, носіїв мови все більш усвідомлюють необхідність узгодженого утворення і вжитку імен, враховуючи відповідності їх внутрішньої форми лексичному значенню. Це вже не просто побажання, а вимоги мовної комунікації в будь-якій її сфері. Кажучи про проблему знака, особливості його форми і змісту, ми виділили головні відношення між семантичним і акустичним знаками лексичної одиниці і фактом дійсності. Так, між звуковою оболонкою і значенням існує відношення визначення, котре реалізується через внутрішню форму; значення ж, в свою чергу, виконує функцію відображення об'єктивної реальності, на яку вказує акустичний образ. Вказівна функція має безпосередній зв'язок з актом номінації. Але таке розуміння ще недостатнє, бо воно не відображає всі необхідні сторони виникнення і реалізації цього лінгвістичного акту. Ми дотримуємося думки, що вказівка — це лише ярлик, мітка, через посередність яких у мові акустичним чином маркуються факти дійсності. Такий процес зовсім не орієнтує на поняттєву сторону предмета, відображає лише зв'язок між акустичним образом і дійсністю, обминаючи світ мовних значень. Напевно, тому акт-вказівка як єдина функція номінації в мові спостерігається дуже рідко. Найменування, утворені за спорідненістю тільки вказівки, мають властивості, адекватні властивостям власних назв. За словами Р. Кемпсон, факт відповідності один до одного між словом і предметом у власних назвах зовсім не означає, що вони взагалі мають будь-яке значення [Письмен- ность и революция, 1933, с. 14]. Тому в мові (особливо це стосується точних наук) слід запобігати утворенню нових форм лише шляхом вказівки. Мовна номінація, включаючи процес вказівки, складається також із функції визначення і внутрішньої форми, через яку номінація відбивається в сфері значення. Таким чином, мовна номінація в своєму широкому сенсі включає дві функції — вка- 88 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько З. Б. Основи термінотворення. Семантичні та лінґвістичні аспекти.