чення Спор. Волинці, Запоріжці, Канівці, Коломийці, Литвинці, Лубенці, Любарці, Пилявці, Хорольці, Терці), у низці випадків тенденція до подібного вирівнювання діє непослідовно або ж через брак даних немає можливостей її простежити. За непевні — з погляду наголосу в множині — прізвища можна вважати такі, як Артемі- еець, Білоцерківець, Богуславець, Задніпрянець, Запоріжець, Лебедйнець, Лисогірець, Лі типець, Марущинець, Самарець, Смілянець, Фастівець, Фединйшинець, Чорнобривець, Щасливець та деякі інші. Цією обставиною й пояснюється те, що в «Довіднику» над закінченнями наз. відм. мн., наведеними до відповідних прізвищ, не поставлено знака наголосу. Акцентуаційну своєрідність у формах множини виявляють ще прізвища на -ський-, -цький-, -зький. Спостережено, що в середньонаддніпрянських говорах ці прізвища виступають з окситонічним наголосом (пор. Красовські, Варвинські, Гадяцькі, Сшпницькі, Підлузькі). Розглядану особливість тут засвідчують і деякі інші прізвища прикметникового типу (пор. Безхлібні, Задорожні, Колодяжні, Заплавні, Пшепишні). Однак питання про таке пересунення наголосу широко ще не вивчене і через те в «Довіднику» до всіх подібних прізвищ наведено форми наз. відм. мн. з ненаголошеними закінченнями. Прізвища на -ський, -цький, -зький викликають дискусію з іншого приводу. Деякі дослідники (і серед них автор «Довідника») схильні визначати майже в усіх цих прізвищах єдиний парокситонічний наголос. Проте в українській мові, як нерідко й у російській1, зустрічається чимало прізвищ іншого акцентуаційного малюнка — пропа- рокситонічного або навіть окситонічного, напр.: Ладйжин- ський, Винницький, Білолйпецький, Варвинський, Сіверський, Полоцький, Кобринський, Ніжинський, Кудерський, Зауральський, Гадяцький, Сйтницький, Бобрбвицький, Вепри- цький, Уманський; Броварський, Зміївськйй та ін. До речі, Ю. Редько в праці «Сучасні українські прізвища» й сам навів кілька фактів з пропарокситонічним наголосом: Шаповаловський (стор. 44), Галицький (стор. 82), Бандрів- ський, Галичанівський (стор. 83). Причиною наголосу на другому або третьому від кінця складі часто бувають Див. А. В. Суперанская, зазнач, праця, стор. 145—146. 12
|