а решта — до парокситонів (пор. дружко, клучко, коханко, головко і головко, душко і душко, Леско, Хомка). Серед назв синів, утворених від батьківських імен за допомогою суфікса -енко, ті, що виявляють порушення акцентологічної закономірності, становлять лише 22% (пор. Левченко, зинченко, панченко, Харченко). З численної групи назв синів, утворених від назв занять батьків, лише 11,4% містять відхилення від закономірного наголосу (пор. бурмистренко, удовиченко і удовиченко, вовченко, ворожбитенко, комиссаренко, старченко). Проте з словника не випливає, що всі подібні форми на -енко належать до стилістично нейтральних і що їх можна прирівнювати за змістом та наголошенням до прізвищ. Окситонічний наголос епонімів на -ко визначається також на підставі давніх віршованих народних творів, зокрема колискових пісень, напр.: 1) Ой, ти коте рябку, 4) Ходить котик Та вимети хатку ... По двбрку, 2) А ти, котик рудько, Збирає соломку .. . Та витопи грубку ... 5) Мати Квітка годувала 3) Ой ну люлі, кітку, І на світ го висилала: Вкрав у баби квітку. «Іди, Квітку, межи люди!» 6) ... Що Кирйлко поробляє, Черевики починяє ...х Цей наголос дістає яскраве потвердження і в спосіб зіставлення деяких форм епонімів, переважно реконструйованих фонетично, та похідних сучасних прізвищ: пор. *рудь- кі?—Рудченко; вліпьць, *сл'Ьп'ьк'ь — Сліпченко, *глушькь— Глущенко, втарьць — Старченко, *кра\ьць > кравьць — Кравченко. На основі сказаного про епоніми чол. роду з суфіксом -ко(-ка) і похідні прізвища з суфіксом -енко слід підкреслити, що міркування О. Суперанської про наголос в українських іменах на -ко, зокрема про наявні тут хитання (напр.: Левко і Левко)2, та в прізвищах на -ко, -енко, особливо щодо так званих вимовних варіантів (пор. штучне, неприродне протиставлення Лйсенко і Лисенко, Макаренко і Макаренко, Німченко і Німченко, Грінченко 1 «Над колискою. Українські колискові пісні та вірші», К., 1963, стор. 90, 98, ПО, 54, 196, 84, а також 31, 49, 50, 61, 92, 130, 141 та ін. 2 Див. А. В. Суперанская, зазнач, праця, стор. 81—82. 16
|