стережним значком (зірочкою). З цього застереження випливає завдання не тільки критично користуватись відповідним матеріалом «Довідника», а й поповнювати цей матеріал, перевіряти його і уточнювати. У питанні кличного відмінка від прізвищ прийнято дотримуватись думки, що його форма завжди збігається з формою називного. Дехто обстоює цю думку посиланням на немилозвучність форм кл. вГдм. від багатьох прізвищ, маючи на увазі такі неприродні факти, як «Нім- чуче», «Шульже», «Заїче». Істотнішим запереченням форм кл. відм. від прізвищ видається посилання на те, що перед прізвищем завжди виступає власне ім'я або яке- небудь загальне слово (Микола, друг, товариш, колега та ін.), що у відповідній формі передають суть звертання, заклику і под. (напр.: Миколо Невидайло, друже Німчук, товаришу Заїка, колего Шульга). Однак дані діалектної і літературної усної та писемної мови доводять, що це не завжди так. Отже, завдання полягає в тім, щоб природні факти вживання форм кл. відм. типу Німчуку, Шульго, Заїко, Невидайле, Волинцю або друже Німчуку, товаришу Заїко, Миколо Невидайле вивчати і належно оцінювати, а не оголошувати їх відмерлими, не чинити їм штучних перешкод і не ставити їх поза граматичним законом. Оскільки питання про форми кл. відм. від прізвищ належить сьогодні до дискусійних, для нього й не запропоновано будь-якого розв'язання в «Довіднику». Питання про долю деяких голосних у непрямих відмінках низки прізвищ «Довідником» вичерпане в достатній мірі. Тут на ньому доводиться спинятись тільки з огляду на помилки в практиці друку, з уваги до потреб боротьби за культуру мови. У газетах, зокрема, зустрічається порушення норм чергування голосних (пор. Яцьківа, Коваліва, Кисіля, Лебідя, Чміля, Бишовця), а також неправильне збереження випадних (пор. Кікотя від Кикоть, Майстеру, Вуєка, Швецю, Швсцем). Прізвища прикметникового походження на -ин у діалектній і літературній усній, а зрідка й у писемній мові засвідчують явище повної субстантивації (пор. Боковшйн— Боковшиндві — мн. Боковшинй — Боковшинів — Боковши- нами; Боковшйн Ганна — Боковшйн Ганни). Це явище, досить характерне для фольклору і спостережене, зокрема, в середньонаддніпрянських та суміжних говорах, а не 25
|